Макс Кидрук - Бот

— Тимуре!.. Тимуре!.. Я зрозумів, звідки вони… — не доказав. Фраза завершилась надривним хрипінням — худа жилава рука здушила шию американця. Джеффрі бачив, як нові боти скочуються по схилу і мчать до нього. Та все ж, насилу вигнічуючи з горла слова, він прохрипів: — ’уга…а’ина! Др… ма’на-а-а, Тим’е!

Джеффрі боровся до останнього. Якби сутичка відбувалась уночі, боти прикінчили б його за секунду, а так спека, хоч і не урівнювала шансів, все ж притуплювала силу потвор. Хлопець пручався, стараючись вивільнити горло і попередити про небезпеку. Про загрозу, яку ніхто з них не міг уявити у найкошмарнішому сні. Та не зумів. Один з ботів втиснув його голову коліном у пісок, втопив великі пальці глибоко в очні ями і вичавив звідти зелені очі американця. Інший схилився над черевом. Покраявши живіт уламком сланцевої скелі, він запустив руки глибоко в нутро. Булькаючи, кров, жовч та лайно витікали на гарячий пісок. З того моменту, відчуваючи, як сатанинська почвара в тілі шмаркатого пацана панахає його нутрощі і розкидає їх драглистими клаптями на пісок, Джефф перестав відбиватися. Йому стало байдуже. Відтоді він хотів лиш одного: щоб його свідомість якнайшвидше поглинула темрява…

Тіана Емерсон забралася відразу. Кулею вилетіла з кімнати. Зачинилась у спальні і до вечора не виходила звідти. Кейтаро Рока, пробуркотавши: «Від цього моменту кожен вихід за межі лабораторного комплексу мусить узгоджуватись персонально зі мною», — подався слідом за Тіаною. Тимур метнувся до дверей, щоб перехопити його.

— Гей! Стійте! — хлопець схопив японця за руку. — Ви не можете так просто піти.

Старий Джеп обернувся. Стомлене зморшкувате обличчя не виражало нічого.

— Черговий раз піджимаєте хвіст і ушиваєтесь? Бляха, це що — такий японський, «всратись-який-дієвий» метод вирішення проблем? Вам не здається, пане професоре, що слід нарешті спробувати прибрати за собою лайно?! — Тимур уже майже кричав: — Якщо ви раптом не помітили, то через вас там загинули люди!

Рідкісний момент: воскове лице Кейтаро спотворили емоції. Джеп розізлився:

— Хто ти такий, шмаркачу, щоб так говорити зі мною?

— А хто ви такий, щоби так трахати мені мізки? Ви ж знали! Признайтеся, ви знали з самого початку про те, що зробив з ними Хорт?

Кейтаро наморщив лоба і відвернув голову, наче готувався вийти з кімнати, але не торкнувся дверей. Після нетривалої заминки він відповів:

— Так.

— Тоді чому мені про це не сказали?! Я, як ідіот, третій день длубаюсь в обривках програмних кодів, намагаючись відшукати, в чому ж проблема, і навіть не відаю, що Вадим Хорт насправді не удосконалював ботів. Він наділив їх власним компілятором, який може генерувати програмний код на основі будь-яких дій, і тепер боти можуть удосконалювати самі себе. Ви хоч уявляєте, наскільки велика різниця між запрограмованими ботами, які втекли, та ботами, які втекли і можуть програмувати самих себе ?!

— Заткнись, — неголосно наказав старий японець. — Ти…

— Не затикайте мені рота!

— Ти не розумієш.

— Це ви ні чорта не розумієте! Скільки часу боти на волі? Третій тиждень, так? І весь цей час кожен з сорока двох «малюків» зі швидкістю торнадо всмоктував у себе нові знання, які миттю ставали доступними для решти. Той код, який ви підсунули мені, не має нічого спільного з тим, що нині коїться в їхніх головах! Над ним зараз сотні, а може, й тисячі нових макросів, і ми можемо тільки гадати, що в них.

— Охолонь, я все розумію. Тобі не говорили, бо це було своєрідним тестом. Мені було цікаво, чи ти докопаєшся. Вважай, щойно ти здав екзамен, підтвердивши кваліфікацію. У той же час, хлопче, — японець тицьнув пальцем на програміста, — ти не вловлюєш головного. Окей, Вадим перестарався, боти навчаються, і це пояснює, як вони здійснили втечу, як вижили в пустелі, як навчились писати. Я це знаю, це знав Хорт, а тепер дізнався ти. Я ж хочу почути відповідь на питання «чому?» . Чому вони втекли? Що підштовхнуло їх? Що зробило такими агресивними? Самонавчання — це лише засіб, а не причина. Коли вони тікали, макросів ще не було . Боти взагалі не знали про існування зовнішнього світу.

Тимур ненадовго замислився, подумавши, що японець таки має рацію, а потім глухо пробурчав, опустивши погляд на ноги:

— Якби ви згадали про це раніше, Джеффрі та Алондра лишилися б живими.