Макс Кидрук - Бот

Про друге бажання карлик не хотів згадувати. Покакав він нівроку, що там казати. Наступного разу не завадило б випрохати трохи часу, щоби стягнути штани…

Крокуючи темними вуличками Токопійї до будинку Каберри, мексиканця-нелегала, який за гроші міг дістати будь-яку річ в межах Американського континенту, Джеймі спершу надумав попросити у Бога, щоб у Каберри десь у потайнику завалялось півсотні добротних протигазів. Але тут-таки спохопився, стримав сам себе і вголос поклявся більше ніколи не звертатися до Господа. Нізащо! Ні за яких умов! Надто Він підозрілий та непевний чувак.

Діставшись потрібного будинку на тісній вуличці неподалік центру, Джеймі голосно постукав у двері. Каберра був удома і не спав: з вікон крізь штори лилось жовтувате світло і пробивалась музика. Якась попса. Мексиканці звихнуті на попсі.

Пройшло хвилин п’ять, перш ніж двері розчахнулися. На Джеймі, мов теплі океанські хвилі, наринули алкогольні випари, розпусний жіночий сміх та шпаркий запах драпу. У коридорі, злегка похитуючись з боку в бік, кліпав обкуреними очиськами Каберра.

— Hóla, mexicano, [77] Привіт, мексиканцю ( ісп. ). — булькнув Макака.

— Що за нах?!. — аж підскочив Каберра. — Мати Божа!!! Джеймі, чувак! Це ти?! — якби не куций зріст, вузькі плечі і пучечок волосся, що стирчав над лобом, наче в якогось воїна-команча, мексиканець нізащо не впізнав би Макаку. — Що з твоїм обличчям?! А смердиш як! Господи! Таке враження, наче ти цілий вечір хлебтав кров із тазика, а потім заїдав її лайном!

Пігмей протиснувся у коридор і відразу безсило опустився на пуфик. Він хекав, немов контужений спекою пес.

— Каберро, щоб я здох, але в пустелі коїться щось дивне, — Джеймі відчайдушно зчепив на грудях кулачки. — А ще мені потрібен альдостерон і тридцять дев’ять протигазів.

Неозорі простори на півночі Чилі, від узбережжя Тихого океану аж до андійського передгір’я, займає пустельне плато. На ньому немає нічого, крім мертвих скель, попелястого піску та солончаків. За останні чотириста років тут не впало жодної дощової краплини, не проступило жодної цятки роси. Вчені стверджують, що дощів тут більше не буде. Взагалі. Це — пустеля Атакама, бездушна місцина, чужа й ворожа всьому живому, порівняно з якою Сахара чи пустеля Наміб здадуться вам райським Едемом.

У самому серці цієї пустки на південному заході від замлілого містечка Сан-Педро-де-Атакама є одне особливе місце. Посеред рівнини зринають увись похмурі громаддя. Могутні й грізні вони скидаються на кам’яні скелі, хоча насправді складаються з вапняку та осадових мінералів. Ці загадкові формації утворилися 23 мільйони років тому, коли внаслідок зсувів земної кори Атакама опинилася над поверхнею океану. Дощі, вітри та потоки води, що збігали до моря, помалу вимили частину осадових порід, лишивши окремі пласти, котрі й породили таке феноменальне плетиво кряжів та долин, яке через мільйони років обернулось на один з найбільш негостинних закапелків планети.

Найдовша долина бере початок за два кілометри від Сан-Педро і простягається на багато миль на захід. За нею починається справжня пустеля, де безроздільно царюють піски, де прилизані вітром бархани навіюють меланхолію, а застигле небо смалить нещадним вогнем протягом дня і стугонить колючим холодом уночі. У цій долині нічого не росте, там не живе жодна жива істота, включаючи мікроорганізми. Там немає доріг, бензоколонок чи придорожніх кафе. Немає води — ні на землі, ні під землею. Там самотньо і порожньо, немов на безлюдній планеті посеред холодного космосу. Сама назва цього місця відповідає його понурій внутрішній суті та моторошному зовнішньому вигляду. А називається воно Valle de la Muerte, що означає — Долина Смерті…

Учотирьох вони піднялись на бархан. Спочатку Ріно, за ним Джефф, потім Алондра і врешті-решт Джеро, який нервувався, ні на секунду не випускаючи з рук дробовика. Довкола кучугурились гостроконечні вапнякові скелі. Мотоцикли лишились унизу, там, де твердий пустельний ґрунт сповзав під пісок.

Причина для хвилювань лежала перед ними. З півночі до бархана широкою смугою тягнулись сліди. Більшість з них були пливкі, розмазані: м’який пісок не здатний утримувати чіткі відбитки. Лиш де-не-де траплялись виразні відбитки дитячої ступні.