Макс Кидрук - Бот

Не варто описувати, скільки всього натерпілась Аліна, перш ніж Тимур капітулював. Два місяці тому, у червні, через шість з половиною років після початку офіційних стосунків, через десять років після першої зустрічі хлопець нарешті роздуплився, запропонувавши їй руку і серце. Бездарно, невигадливо і кострубато — та все ж освідчився. Аліна не нарікала. Відомо: гівнюк залишається гівнюком, навіть якщо гарно освідчиться. Цю фундаментальну істину дівчина перефразувала на свій лад: гарний хлопець залишається гарним хлопцем, навіть якщо він освідчився так, наче наклав посеред ресторану купку лайна. Весілля призначили на початок вересня.

І ось тепер, повзучи черепашачими темпами додому, Тимур ламав голову над тим, як сказати, що все відміняється…

У кишені завібрував мобільник. Хлопець витягнув телефон. Телефонував Пузатий.

— Я слухаю вас, Дмитре Віталійовичу.

— Щойно спілкувався з дівчатками з юрвідділу.

— І як?

— Контракт «чистий». Це не кидалово.

У цю мить Тимур зрозумів, якою буде його відповідь Штаєрману.

Навіть якщо Аліна виверне йому на голову каструлю з його улюбленим грибним крем-супом, він скаже «так».

— Прекрасно.

— По голосу чую, що ти схиляєшся до ствердної відповіді.

— Ну, я ще не… але… так, в принципі, так.

— Діло твоє, та я маю кілька зауважень, — розважливо проказав Дмитро Віталійович.

— Умгу?

— Перше: той нашмарований дженджик уже двічі дзвонив і питав, чи ти не надумав їхати. Не здивуюсь, якщо він телефонуватиме посеред ночі… Це мені не подобається. Франт занадто кіпішує і шарпається. Немов миша у пастці.

Тимур змовчав. Він неуважно ковзав поглядом по машинах, що, наче великі блискучі жуки, ув’язнені в сірниковій коробці, штовхалися у пробці.

— Друге: в угоді є пункт про нерозголошення. Ти мусиш мовчати до скону про те, над чим працюватимеш, а також про все побачене чи почуте у лабораторії.

— Не думаю, що з цим будуть проблеми.

— А я думаю, ти помиляєшся, — відчеканив Пузатий. — Перечитай контракт. У випадку розголосу будь-якої виробничої, наукової чи організаційної таємниці тобі світить штраф від 2 до 10 мільйонів доларів.

— Ого…

— Круто, правда? Дозволь спитати, Тимуре: ти маєш два-тире-десять мільйонів баксів?

— Е… ні.

— Я так і думав. Я трохи більше за тебе кручуся в бізнесі, а тому мушу застерегти: неформально така нереальна сума штрафних санкцій дещо означає.

— Що?

— З тобою ніхто не судитиметься, хлопче. Якщо бовкнеш лишнього, тебе ліквідують.

Тимур сильно лупонув по гальмах. «Lacetti», вискнувши, клюнув носом і застиг. Ззаду каскадом донеслось обурене скигління цілої низки клаксонів.

— І третє: я просто не хочу, щоб ти їхав.

— Погане передчуття?

Директор презирливо форкнув:

— Я схожий на того, хто покладається на передчуття?

— Та ні…

— Хлопче, ти, звісно, першокласний спец, але — при всій повазі — ти не коштуєш двісті тисяч баксів. Якщо тобі пропонують такі гроші, і ці гроші не за роботу, яку ти можеш виконати , значить, ними покривають дещо інше. Раджу дізнатися, що саме, причому дізнатися до того, як тебе висадять у якійсь дірі серед чилійської пустелі. Подумай про це…

— Кохана, я вдома! — гукнув Тимур з порога. Голос звучав, як у столітнього папуги.

Аліна, прикриваючись махровим рушником, визирнула з ванни. Засмагла спина та мокре волосся зблискували і парували.

— Так рано! — вона посміхнулась, підскочила і цьомкнула хлопця в губи. — Це мені причулось чи ти справді назвав мене коханою?

Тимур придуркувато скривив губи.

— Я… е… тут… ну… тут така підстава нарисувалася…

— Підстава? — Аліна хіхікнула. — Ото вже ці твої програмістські словечка…

— Це не…

— Роздягайся, — дівчина, притримуючи ліктями рушник, розстібала ґудзики на його сорочці. — Лізь у душ, — рушник опустився, оголивши гладенькі груди. — Вечеря скоро буде готова.

Зазвичай у такі моменти Тимур відчував збудження. З часом його потяг до Аліни тільки зміцнів. Проте цього разу не було нічого, крім тоскного щему під серцем. Хлопець роззувся, обійняв дівчину і, акуратно відсторонившись, прослизнув до кімнати.

— Я мушу тобі дещо розказати, — якщо чесно, то говорити він не хотів, хоч і розумів, що розмови не уникнути.

Попри загостреність голосу, дівчина не сприйняла слова всерйоз.

— Мені запропонували роботу, — сказав Тимур.

— Круто. Підвищення? Ти покидаєш «TTP»?

— Не зовсім. Озвався один з колишніх замовників. Зараз він хоче, щоби я попрацював безпосередньо на них. Тимчасово.