Макс Кидрук - Бот

Роздуми Дюпре перервав здушений гуркотливий звук. Попервах, сприйнявши його за рипіння динаміка радіостанції, Лаура кинулась до приймача, та швидко усвідомила, що рація, як і раніше, мертва. Потім вона відчула неприємну високочастотну вібрацію під ногами — крісло дрібно тремтіло. Дюпре скинула голову і роззирнулась. Двигтіла не тільки підлога, але й стіни, вікна, меблі. Вона встигла подумати про землетрус, коли звук почав наростати з неймовірною стрімкістю.

— Що за муйня? — Алан Ґрінлон розплющив очі. — Лауро…

Слова американця потонули в убивчому гуркоті. Здавалося, ліворуч, за інженерними корпусами, розпочалося виверження вулкана Кракатау.

— Чорт! — закричав Алан. Він миттєво розпізнав той звук, він упізнав би його крізь сон. — Цього не може бути… «Раптори»!

— Що? — Лаура нічого не почула.

— Сюди прислали винищувачі!

Ревіння прокотилось барабанним дробом по будівлі і швидко затихало. Стіни корпусу перестали рипіти. Ще кілька секунд зі сходу долітав гуркітливий шум, схожий на віддалену лавину в горах, а тоді встановилася тиша.

— Допоможи мені, — попросив американець. Він був блідий і наляканий. Викид адреналіну заглушив наркотичний ефект від знеболювальних пігулок.

— Алане, я не розумію, що це…

— Лауро, не патякай! Давай, допоможи, підтримай мене, — інженер підводився; разом із ясністю мозку повернувся біль у коліні, — нам треба вийти надвір.

Лаура підставила плече американцю. Той обхопив дівчину за шию, а іншою рукою обіперся на «Ремінгтон». Шкутильгаючи, стегно до стегна, вони зійшли на перший поверх, відкрили головні ворота і вийшли на подвір’я перед фронтом житлового корпусу.

Над головами сонно блимали зорі. Обличчя обдавав сухий приємний вітерець. Повна безмовність. У Алана склалося враження, що рев реактивних двигунів йому примарився. Не вірилося, що пустеля могла дозволити такий гуркіт над одвічно мовчазними просторами. Якби не Лаура, американець готовий був повірити, що у нього сталася слухова галюцинація.

— Вони прилетіли по нас? — фраза прозвучала кострубато, немов репліка з якогось дешевенького серіалу про НЛО. Лаура ковзнула поглядом по зорях і перепитала: — Вони нас врятують, Алане?

Ґрінлон отямився. Дюпре теж чула. Значить, ревіння аж ніяк не було галюцинацією. Над комплексом справді пронеслись «F-22».

— То були «F-22», наші довбані «Раптори», я готовий заприсягтися, — американець задер голову; страх занурював холодні пальці в його нутрощі. — Лауро… Лауро… Якби нас збиралися рятувати, то прислали б вертольоти. Чи ти думаєш, що американські інженери могли назвати «Раптором» літальний апарат, призначений для рятувальних операцій?

Опустивши підборіддя, Алан прислухався. Витріщатися, закинувши голову назад, не мало сенсу: вночі «Рапторів» нізащо не побачити. Якоїсь миті інженеру здалося, наче він чує гуркіт турбін на південному заході. Нічого певного він сказати не міг (хоча то дійсно був один з «F-22», що кружляли над солончаковою пустелею).

Кожен літак має характерне звучання. Це як голос або відбиток пальця у людини. Воно неповторне. Той, хто займається авіацією, легко відрізнить мірний гул «Airbus A320» від пронизливого свистіння «Ту-154», оглушливе гарчання «F-16 Strike Eagle» від ревіння «Су-27» тощо. Ґрінлон не сумнівався, що чув саме «F-22». І це бентежило його. Що можуть зробити винищувачі, бодай і найкращі у світі, з добротно збудованим, наполовину схованим під землю комплексом? Вони просто неспроможні притягти на собі стільки вибухівки, щоби зруйнувати його. Крім того, американець не вірив, що Пентагон наважиться бомбардувати чилійську територію. Таке просто неможливо! Хіба що…

— «B-2», — злетіло з його язика. У розпачі він закусив губу.

— Га?

Алан відпустив плече Лаури. Невже «В-2»? Ця «пташка» не просто може донести до Атаками достатньо розривних гостинців, вона здатна зробити це потай — прослизнути непоміченою. Якщо це правда, якщо у небі над Атакамою зараз висить «В-2 Spirit», то за якихось півгодини все, що від них залишиться, можна буде намазувати на хліб.

— Зараз тут почнеться пекло, — прошепотів інженер. Попри пітьму Лаура зауважила, як зблідло обличчя американця. — Нам треба відійти якомога далі в пустелю.

Пізно. Пройшло п’ять секунд, і перша з високоточних бомб торохнула по корпусу «EN-1». Стовп вогню шугнув на кілька метрів угору. Стіни будівель «EN-2» та «EN-3» захистили чоловіка й жінку від вибухової хвилі, проте Лаура все одно не встояла на ногах.