Макс Кидрук - Бот

«F-22» першими прибувають до цілі. Їхнє завдання — прочесати територію довкола дослідницького центру. Досконалі системи пошуку ти ідентифікації мішеней допоможуть їм виявити і ліквідувати тих учасників проекту «NGF», котрі з якихось причин знаходитимуться за межами комплексу під час нанесення удару. Складені генерал-лейтенантом Ф. Клотцом інструкції вимагали знищувати не тільки живі об’єкти, а й техніку, залишену за межами «NGF Lab».

Після завершення першого етапу «Раптори» відправляться на баражування довкола лабораторій з наказом збивати будь-яке повітряне судно, байдуже — військове чи цивільне, що пролітатиме повз зону бомбардування. У цей час «B-2 Spirit», знизившись до 33 000 футів (10 058 м), вивергне з бомбових відсіків 16 високоточних JDAM-бомб, [121] Joint Direct Attack Munition (JDAM) ( амер .) — причіпний бойовий снаряд прямого ураження; комплект обладнання на основі GPS-технологій, призначений для перетворення існуючих бомб вільного падіння (так званих «тупих бомб» — англ . dumb bombes) у всепогодні боєприпаси, чия траєкторія може коригуватися («розумні бомби» — англ . smart bombes). JDAM являє собою комплект з невеликих крил, який кріпиться у середній частині бомби, та хвостового блока з керованим оперенням, що дозволяє снаряду маневрувати. Вперше випущений у 1997 році фірмою «Boeing». кожна вагою 2000 фунтів (907 кг). П’ять з них запрограмовані на руйнування житлової будівлі, чотири бомби призначені для другого інженерного корпусу, по три вдарять у корпуси «EN-1» та «EN-3» і одна впаде на складську будівлю. При цьому «B-2» не наближатиметься до об’єкту. Бомби будуть скинуті з відстані 26 кілометрів, після чого за вказаними координатами відшукають свої цілі.

Роберт Хетуей зайняв крісло командира. Ліворуч від нього сидів капітан Джеремі Руа, який стежив за тим, щоби бомбер вчасно вийшов на задану висоту. Майор на всяк випадок перевірив правильність введення глобальних координат для кожного снаряду. Переконався, що все в порядку, і став чекати. У потрібний момент натиснути потрібну кнопку. От і все. Нічого більше. Ніякого геройства.

Хетуей поглянув на екран з картою, куди виводилось поточне положення літака. До виходу на ударну позицію залишалось двісті кілометрів. При нинішній швидкості — менше п’ятнадцяти хвилин.

Алан та Лаура ниділи в радіокімнаті, чекаючи, коли Ріно Хедхантер і Тимур Коршак вийдуть на зв’язок.

Пройшло більш ніж п’ять годин з того часу, як Тимур і Ріно відбули на Ель-Татіо. Три години тому зв’язок з ними урвався: джип виїхав із зони дії радіостанції. Лаура не знаходила собі місця від хвилювання. Алан куняв, приклавшись щокою до чорного ствола «Ремінгтона» (не знаючи про загибель Ральфа, вони все ще остерігались його появи).

— Чому вони не озиваються? — Дюпре нервово вистукувала ногою по підлозі.

Американець продер очі.

— Я не знаю, — прогугнив інженер. Фраза прозвучала нерозбірливо, щось на кшталт «я’е’аю». Коняча доза знеболювальних препаратів задурманила Алана. Він хотів спати, як старий байбак пізньої осені. Зібравшись із думками, він повторив виразніше: — Я не знаю. Мабуть, вони ще не знайшли ботів.

— Як ти думаєш, вони шукатимуть всю ніч?

— Ні. Розкладуть багаття посеред пустелі і влаштують привал з піснями під гітару.

— Я серйозно, — образилася психіатр.

— Ну звідки я можу знати? — відмахнувся Алан. Міцніше обійнявши рушницю, він заплющив очі.

Дівчина повернулась до передавача, мнучи пальцями нижню губу. Проте не просиділа спокійно навіть хвилини:

— А що, як боти не на Ель-Татіо?

— Лауро, тільки біля гейзерів є вода. Якщо боти не на Ель-Татіо, значить, вони давно у Болівії, а то вже не наші проблеми.

Дюпре не думала заспокоюватись. Наступний здогад налякав її не на жарт:

— Як це не наші проблеми? А раптом вони десь тут , біля комплексу, і готуються на нас напасти?

Американець вдруге відмахнувся від дівчини, наче від надокучливої мухи. Тільки цього разу очей не розплющував і нічого не відповідав.

Для такої нервозності Лаура мала вагомі причини. Задум щодо застосування центру задоволення як ахіллесової п’яти у мозку ботів спрацював, все чудово. Штука була в тому, що психіатр насправді поняття не мала, чому воно спрацювало. Дівчина сумнівалась, чи вийде так само з тими, що місяць валандались на волі. Вона боялася, що станеться якраз навпаки: боти-втікачі не запустять програму. Або якщо й запустять, то надто пізно…