Макс Кидрук - Бот

Нагорі списку «Outlook Express» висів мейл, отриманий після півночі. Непрочитаний. Зиркнувши на тему в полі «Subject», Тимур збагнув, що Кейтаро не мав потреби читати того листа. Хлопець усе ж розкрив його:

From: Snitch02

To: Hearer

Subject: Hormona aldosteron

Time: 00:39 27/08

Щойно дзвонила мій інформатор з поліції. То був гормон під назвою альдостерон. Крадії вигребли все до крихти:

і ампули, і таблетки.

Ага, ледь не забув. Пограбування відбулось у ніч з 19-го на 20-те.

Сподіваюсь, інформація стане у пригоді.

— Ви бачили останні два листи? — Тимур звернувся до Ральфа.

— Так. Це від інформатора в Антофагасті. Старий відставник, тридцять років служив у поліції.

— Нічого дивного не помітили?

— Де?

— У повідомленнях.

Нейрохімік подивився на Тимура, як на дурнуватого:

— Якщо ти натякаєш на те, що боти довідалися про гормон і змогли його…

— Та ні, — замотав головою українець, — я шокований, але після того, що було біля Пурітами, це якось не надто несподівано.

— Тоді що?

— Аптеки грабували не боти .

Ральф здригнувся. Мозок старого нарешті струсив заціпеніння і почав працювати:

— О… Я не усвідомив цього відразу… Ти хочеш сказати, боти якимось чином при… примусили злодіїв украсти для них альдостерон? Це неможливо.

— Не знаю. Але нічого кращого на думку не спадає…

Майже вийшовши з кабінету, Тимур обернувся:

— Ральфе.

— Що?

— Можна ще одне питання?

— Звісно.

— Хто знайшов тіло?

— Молодий японець. Такеда. Він розбудив мене, а потім повідомив інших, включно з Лаурою та Аланом. А чому ти питаєш?

— Тут безлад, — Тимур обвів рукою кімнату. — Я сумніваюсь, що Кейтаро став би влаштовувати ревізію серед паперів перед тим, як пустити кулю в лоба.

— До чого ти хилиш?

Замість відповіді Тимур стенув плечима. Його раптом перестали цікавити Кейтаро, Кацуро, Ральф та їхні експерименти. Все, чого він прагнув: якнайшвидше забратися з «NGF Lab». Досить! Хлопець знаком показав Ріно Хедхантеру, що хоче з ним поговорити.

Щоправда, поговорити їм так і не вдалося.

— Ральфе! Ральфе! — Лаура вискочила зі спального крила і побачила Тимура з Ріно, які спускалися сходами. Зрадівши, француженка захлинулася словами: — О, Ріно! Швидше сюди. Кацуро спалив щоденник Хорта!

— Що?!

— Він забрав з кабінету Кейтаро записи Хорта і зараз допалює їх у себе в кімнаті.

Ріно побіг слідом за Лаурою і ураганом увірвався до кімнати Кацуро Такеди. З очей велетня летіли іскри. Тимур не відставав.

Молодий японець сидів навпочіпки посеред кімнати. Підборіддя та щоки вкривали гнійні виразки. Вони були дійсно страшні. На підлозі перед його колінами догоряли рештки грубого зошита. Хедхантер схопив Кацуро за комір. Підняв угору, мов щеня, а тоді з розмаху вдарив об стіл.

Тимур кинувся до зошита, збиваючи ногами язики полум’я. Погасивши вогонь, він посмутнів. Вистачало одного погляду, щоб зрозуміти: записи втрачено. Вогонь перетворив аркуші на чорні пожмакані згортки, що розсипалися від одного доторку.

— Щось лишилося? — вимогливо запитав Ріно.

— Нічого, — Тимур струсив з долонь рештки попелу.

Амбал схопив японця за волосся і торохнув головою об край пластикового стола.

Кацуро попервах спробував пручатися:

— Що за?…

Брязь! — південноафриканець припечатав круглолицього вдруге.

— Я не…

Хрясь! — іще раз.

— Що ти ро…

Торох! — стіл зсунувся на добрих десять сантиметрів.

Після четвертого удару Кацуро затих і не виставляв рук. Кілька виразок луснули. Потік коричневий гній.

Ріно колошматив япошку, мов ганчір’яну ляльку, осатаніло вдовбуючи чорняву голову в поверхню стола, в якому вже утворилась вм’ятина. Наклепавши з десяток таких штурханців, Хедхантер нарешті вирішив, що достатньо дохідливо роз’яснив свою позицію, і відпустив японця. Кацуро непритомний звалився під стіл.

— Що за галас? — у просвіт між дверима та одвірком просунувся писок Ґрінлона. — Що тут у вас за грюкання?

— Ріно нагрюкав Кацуро мордою об стіл, — пояснила Лаура.

— З якого дива?

— Він спалив записи Хорта, — амбал турнув ногою чорні рештки щоденника.

— Ми втратили останню можливість дізнатися таємницю ботів, — сказав Тимур.

— Тимуре, — раптово здійняла голос француженка, — можливо, не втратили.

— Що ти маєш на увазі? — нашорошився програміст.

— Я от думаю, якщо японці так запекло приховують будь-які документи, пов’язані з Вадимом Хортом і його роботою, значить, вони дійсно щось важать.