Жюль Верн - Плавучий острiв

Пеншіна з цього приводу зауважує:

— Ось побачите, незабаром тканини вироблятимуть із плюща-для вірних друзів, а з плакучої верби — для нерозважних удів!

В усякому разі, багаті мільярдянки не носили б цих тканин, якби їх не надсилали їм із Парижа, ані цих суконь, якби їх не шили в майстернях короля всіх кравців.

Іноді між юрмами модниць проходять повагом король і королева Малекарлії. Це королівське подружжя, що втратило владу й багатство, викликає в наших музикантів щиру симпатію. Різні міркування спадають їм на думку, коли вони бачать цих колишніх владарів, що проходжуються, побравшись за руки. Проти багатіїв Мільярд-Сіті вони бідні, але тримаються гордо й з гідністю, наче філософи, що звільнилися від усіх турбот цього світу. Щоправда, американці Стандарт-Айленду почувають себе в глибині душі влещеними тим, що мають короля серед своїх співгромадян, якого вони вшановують відповідно до його колишнього становища. Що ж до членів квартету, то вони вітають шанобливо королівське подружжя щоразу, як зустрічають його на вулицях міста чи на алеях парку. Король і королева, як видно, дуже чутливі до цих чисто французьких виявів ґречності. Та загалом і їх величності не йдуть у рахунок так само, як і Сайрус Бікерстаф, а може, ще й у більшій мірі, ніж він.

Щиро кажучи, мандрівники, що бояться морської подорожі, повинні були б радіти з такого способу пересування — на борту плавучого острова. Тут немає чого боятися будь-яких несподіванок, що трапляються на морі. Шторми йому не загрожують. Десять мільйонів кінських сил, захованих у нутрощах острова, роблять Стандарт-Айленд настільки могутнім, що його не в силі зупинити ані мертвий штиль, ані супротивні морські вітри. Хоч і треба стерегтися зіткнення на морі, та Стандарт-Айленду воно не страшне. Тим гірше для тих суден, що на всіх парах, або розпустивши вітрила, наразились би на його сталеві ребра. Та, зрештою, таких зустрічей не доводиться й боятися, бо їх попереджують вогні в портах, на прові й на кормі острова та проміння величезних електричних ліхтарів, що пронизують нічну темряву в усіх напрямках. Тим більше не варто згадувати про морські бурі. Плавучий острів цілком спроможний приборкати шаленство хвиль.

Та коли під час прогулянки Пеншіна й Фрасколен добираються до батареї Хвилеріза на передній частині, або до батареї на кормі, їм щоразу спадає на думку, що острову дуже бракує мисів, заток, стрімких скель, бухточок, піщаних берегів. Бо ж узбережжя плавучого острова — стіна зі сталевих підпорок, скріплених безліччю шворнів і заклепок. Ось де затужив би художник за старими мальовничими скелями, шерехатими, немов слонова шкіра, порослими водоростями й чагарцем, що їх голубить хвиля морського прибою! Ні, ні, красу природи не замінять ніякі чудеса техніки. І хоч як захоплений ними Івернес, але й він змушений з цим погодитися. Живої природи — ось чого бракує штучному острову!

Ввечері двадцять п’ятого червня Стандарт-Айленд перейшов тропік Рака, вступивши до гарячої смуги Тихого океану. Саме в цей час квартет удруге виступав з концертом в залі казино. Зауважимо, між іншим, що його перший успіх був використаний, щоб підвищити ціну квитків на одну третину.

Однак зала все одно не може вмістити всіх бажаючих. Меломани сперечаються за місця. Очевидно, камерна музика чудово впливає на здоров’я, і ніхто не наважиться взяти під сумнів її лікувальні властивості. Згідно медичних приписів тут, як і раніше, подають певні дози Моцарта, Бетховена, Гайдна. Виконавці мають величезний успіх. Звичайно, паризьке «браво» принесло б їм більше втіхи, але через його відсутність Івернес, Фрасколен і Пеншіна змушені задовольнитися гучним «ура» мільярдян, до яких Себастьян Цорн продовжує ставитися з невимовним презирством.

— Чого ж іще ми можемо вимагати, — каже Івернес, — якщо ми перетинаємо тропіки.

А виходячи з казино, кого помічають вони серед тих бідолах, що не можуть платити триста доларів за місце? Короля й королеву Малекарлії, які скромно стоять біля дверей.

В цій частині Тихого океану з північного заходу на південний схід простягся під водою гірський ланцюг, його кряжі можна було б побачити на протязі дев’ятисот миль, якби раптом спорожніли морські глибини в чотири тисячі метрів, що відмежовують його від інших океанських земель. Над водною поверхнею підноситься тільки вісім вершин: Ніїхау, Кауаї, Оаху, Молокаї, Ланаї, Мауї, Кахулаві, Гавайї. Ці вісім островів, неоднакових за своїми розмірами, утворюють Гавайський архіпелаг, або інакше — групу Сандвічевих островів. За межі тропічного поясу вони виступають тільки у вигляді розсіяних без ліку скелястих острівців, що є продовженням архіпелагу на захід.