Жюль Верн - Плавучий острiв

І коли після закінчення концерту Себастьян Цорн, Івернес, Фрасколен і Пеншіна виходять на горішню терасу лівого крила казино, їх зустрічає оглушлива буря оплесків. Першу авеню заливають потоки світла. Електричні ліхтарі ллють згори, таке сліпуче проміння, що йому могла б позаздрити навіть білолиця Селена.

Увагу Івернеса привертає пара, що стоїть трохи осторонь на пішоході проти казино. Чоловік, вищий середнього на зріст, з виточеними різьбленими рисами смутного обличчя, років близько п’ятдесяти, тримає під руку жінку. Вона молодша за нього на кілька років, висока, шляхетної постави, з-під її капелюшка видніє сивувате волосся.

Івернес, вражений гідністю, яка відзначає цю пару, вказує на неї Калістусові Менбару:

— Хто ці люди? — питає він.

— Ці люди?.. — на губах головного інспектора з’являється ледве помітна презирлива посмішка. — О, це запеклі меломани.

— Чому ж, в такому разі, вони не придбали собі квитків у казино?

— Напевно тому, що ці квитки для них дорогі.

— Які ж у них достатки?

— Ледве двісті тисяч франків річної ренти.

— Пху! — пихкає Пеншіна. — А хто ж ці злидарі?

— Король і королева Малекарлії.

Після спорудження Стандарт-Айленду, цього дивовижного судна, Компанія повинна була подбати про забезпечення навігаційної служби й про адміністративну організацію міста.

Перша, як відомо, має за керівника, чи, точніше, за капітана, комодора морського флоту Сполучених Штатів Етеля Сімкоо. Йому п’ятдесят років, він досвідчений моряк, досконально знає всі райони Тихого океану, морські течії, шторми, підводні скелі, коралові рифи. Отож йому якнайкраще пасує роль людини, що впевненою рукою веде вперед плавучий острів, відданий його піклуванню, так само як і багаті остров’яни, за життя яких він відповідає перед богом і акціонерною компанією.

Адміністративна організація, що охоплює різні галузі міського управління, зосереджена в руках губернатора Стандарт-Айленду. Містер Сайрус Бікерстаф — янкі з Мена, одного з тих штатів Федерації, які майже не брали участі в громадянській війні між Північчю й Півднем. Обрання Сайруса Бікерстафа на пост губернатора треба вважати щасливим, він напевне зуміє зберегти нейтральну позицію між двома частинами міста.

Губернатор, що наближається до кінця свого шостого десятка, неодружений. Це людина спокійна, яка прекрасно володіє собою, дуже енергійна, незважаючи на флегматичну зовнішність, схожа на англійця своїм поводженням, манерами джентльмена й дипломатичною тактовністю, що характеризує його мову й усі його вчинки.

В будь-якому іншому місці, не на Стандарт-Айленді, він, безперечно, тішився б великим авторитетом і став би значною особою. Але тут він, зрештою, тільки головний агент Компанії. До того ж, хоч його платня варта цивільного листа [62] Цивільний лист — річна сума, що її дістає монарх у власне користування й на утримання свого двору. якогось дрібного європейського монарха, він, проти набобів Мільярд-Сіті, зовсім не багатий, — хіба ж до них доскочиш!

Сайрус Бікерстаф — губернатор острова й одночасно мер міста. Ось через що він мешкає в будинку мерії, що підноситься в кінці Першої авеню, на протилежному краї її височіє обсерваторія, де живе комодор Етель Сімкоо. В мерії містяться канцелярії і реєструють акти громадянського стану: народження (пересічна цифра їх цілком достатня, щоб забезпечити майбутнє), смерті (небіжчиків відвозять на кладовище до бухти Магдалини), шлюби (що за кодексом Стандарт-Айленду спершу дістають громадську санкцію, а вже потім — церковну). Тут працюють різні адміністративні відділи, і їхні дії ніколи не дають населенню жодного приводу скаржитися. Звичайно, це робить честь мерові і його штату. Коли головний інспектор мистецтв познайомив Себастьяна Цорна, Пеншіна, Івернеса й Фрасколена з мером міста, той справив дуже приємне враження як людина добра й справедлива, з практичним розумом, що не знає ані забобонів, ані химерних мрій.

— Панове, — звернувся він до артистів, — нам дуже пощастило, що ви опинились на нашому острові. Можливо, що головний інспектор ужив для цього не цілком законного способу. Та ви пробачите йому, чи ж не так? Гадаю, вам не доведеться скаржитися на наш муніципалітет. Він вимагає від вас лише двох концертів щомісяця, в останній час ви вільні приймати приватні запрошення, з якими до вас можуть звертатися наші громадяни. Ми вітаємо вас як талановитих музикантів і ніколи не забудемо, що ви були перші артисти, яких ми мали честь зустрічати в себе!