Жюль Верн - Плавучий острiв

Ось цілком американський спосіб вершити справи.

Себастьян Цорн починає вагатися. А що невдоволення ніколи не полишає його, то він не може втриматися від такого міркування:

— Проте, як узяти до уваги ціни, що існують на вашому острові, коли за куріпку доводиться платити двадцять п’ять франків, то пара рукавичок коштує, напевно, сто франків, а черевики, мабуть, п’ятсот?

— О пане Цорне, Компанія не зважає на такі дурнички, — вигукує Калістус Менбар, — вона бажає, щоб усі видатки артистів провадилися її коштом, поки вони перебувають в межах її володінь!

Чи ж можливо інакше відповісти на таку великодушну пропозицію, ніж поставити свої підписи під угодою?

Це й роблять Фрасколен, Пеншіна та Івернес. Себастьян Цорн, правда, бубонить, що це якась нісенітниця. Податися світ за очі на плавучому острові — в цьому немає ані краплини здорового глузду… Ще побачимо, як усе це закінчиться… Врешті він наважується підписати ангажемент.

Виконавши ці формальності, Фрасколен, Пеншіна та Івернес, — якщо не цілують руку Калістусові Менбарові, то принаймні міцно тиснуть. Чотири потиски руки — кожний вартістю в мільйон!

Ось у який спосіб Мандрівний квартет уплутався в таку неймовірну історію, ось за яких обставин його учасники опинились у стані силоміць запрошених гостей на Стандарт-Айленді.

Стандарт-Айленд поволі пливе водами Тихого океану, що в цю пору року цілком виправдує свою назву. Звикнувши протягом доби до цього спокійного пересування, Себастьян Цорн і його товариші навіть не помічають, що вони в плаванні. Хоч які могутні ці сотні гребних гвинтів, що в них упряглися десять мільйонів кінських сил, металевому корпусу острова передається лише ледве помітне тремтіння. Мільярд-Сіті міцно стоїть на своїй основі, не відчуваючи ні найменшого хитання, яке зазнають на морі навіть найпотужніші морські панцерники. В житлових будинках немає ні спеціальних столів, ані ламп, які звичайно уживають на суднах під час хитавиці. Та й навіщо вони? Паризькі, лондонські та нью-йоркські будинки не більш непохитні на своїх підмурках.

По кількох тижнях стоянки в бухті Магдалини рада почесних громадян Стандарт-Айленду, скликана з ініціативи президента Компанії, визначила річний розклад маршрутів плавучого острова. Він ітиме повз головні архіпелаги східної частини Тихого океану, поясом з навдивовижу чистим повітрям, багатим на озон і конденсований, насичений електрикою кисень, ущедрений такими цілющими властивостями, яких бракує йому в звичайному стані. А що ця дивна споруда нічим не зв’язана, то вона широко цим користується: пливе, куди їй заманеться, на схід чи на захід, наближається до американського узбережжя, якщо це їй до вподоби, або, за своєю примхою, мандрує до берегів Східної Азії. Стандарт-Айленд рухається в усіх напрямках, бо хоче зазнати якнайбільше втіхи від подорожі, сповненої різноманітних вражень. І навіть якби він визнавав за краще покинути Тихий океан заради Індійського або Атлантичного, обійти ріг Горн або ріг Доброї Надії, йому треба було б лише взяти цей курс, і, будьте певні, ніякі морські течії, ніякі бурі не перешкодили б йому досягти своєї мети.

Та немає жодної потреби мандрувати по тих далеких морях, де «перлина Тихого океану» ніколи б не знайшла того, що дістає вона в цьому океані, плаваючи між купками незчисленних його острівців, розкиданих по ньому, мов намисто. Тут досить простору для найрізноманітніших маршрутів. Плавучий острів може вільно його перетинати, мандруючи від одного архіпелагу до другого. Якщо він не володіє властивим тварині інстинктом, цим шостим відчуттям — відчуттям орієнтації, яке скеровує тварин туди, куди їх кличе необхідність, — то все ж острів веде тверда рука за маршрутом, що його довго обмірковували й ухвалили. Досі з цього приводу не виникало жодних незгод між мешканцями правої й лівої сторони острова. Тепер на підставі такої ухвали Стандарт-Айленд пливе на захід, до групи Сандвічевих островів. Відстань близько тисячі двохсот миль між цими островами й тим місцем на узбережжі, відкіля квартет вирушив у подорож, Стандарт-Айленд, ідучи з помірною швидкістю, подолає протягом місяця і зупиниться в бухтах цього архіпелагу доти, поки йому не заманеться податися до інших островів.

Наступного дня після цих пам’ятних подій квартет залишає Ексельсіор-готель і розміщується в будинку казино, в відданих до його послуг вигідних, розкішно опоряджених кімнатах. З вікон розкривається далека перспектива на Першу авеню. Себастьян Цорн, Фрасколен, Пеншіна й Івернес мають кожний окрему кімнату поруч із спільною вітальнею. Ряснолисті дерева у внутрішньому дворі створюють чудовий затінок, від фонтанів, що безперервно грають, віє прохолодою. По один бік двору розташовано музей Мільярд-Сіті, по другий — концертна зала, де незабаром паризькі артисти мають з успіхом заступити своєю грою ті відголоски звуків, що їх передають фонографи й театрофони. Двічі, тричі, стільки раз на день, скільки вони побажають, готуватимуть для них стіл у ресторані, де метрдотель не подаватиме їм більше неймовірних рахунків.