Жюль Верн - Плавучий острiв

Цей Пеншіна у таких поважних обставинах нездатний бути серйозним.

Якщо на його раду не можна пристати принаймні в матеріальному розумінні — не можна, застосовуючи зубила й кліщі, роз’єднати шворні вздовж Першої авеню, від батареї Хвилеріза до батареї Корми — то роз’єднання в моральному відношенні вже завершилося. Мешканці правої і лівої частини міста стали такі чужі одні одним, наче їх розділили сотні морських миль. Дійсно, тридцять членів ради, не в змозі прийти до згоди, ухвалили голосувати окремо. Джема Танкер дона обрано губернатором у лівій частині міста, і він керуватиме нею, як йому забагнеться. Нета Коверлі обрано губернатором у правій частині, і він буде господарювати там за власним розсудом. Кожна частина матиме свій порт, свої кораблі, своїх офіцерів, моряків, солдатів, службовців, торгівців, свої електростанції, машини, двигуни, своїх механіків і кочегарів і задовольнятиметься сама собою.

Гаразд, але тоді комодор Сімкоо і головний інспектор Калістус Менбар повинні роздвоїтися, щоб, виконуючи свої функції, усім догодити!

Щоправда, для останнього це не так уже й важливо. Його посада перетворюється тепер на синекуру [140] Синекура ( лат .) — посада, яка високо оплачується і не вимагає жодної праці. . Не може бути й мови про свята й розваги, коли Стандарт-Айленду загрожує громадянська війна. Адже ясно, що мир установити неможливо.

Про це свідчить ще й такий факт: сімнадцятого березня газети повідомили, що намічений шлюб між Уолтером Танкердоном і міс Ді Коверлі зламано остаточно.

Так, зламано, незважаючи на їхні просьби, на їхні благання! Всупереч твердженню Калістуса Менбара, самолюбство перемогло-таки любов! Але ж ні! Уолтер і міс Ді не покинуть одне одного… Вони утечуть від своїх батьків… Вони одружаться за кордоном… Вони знайдуть собі на землі закуток, де будуть щасливі, звільнившись від тягаря стількох мільйонів!

Проте після обрання Джема Танкердона і Нета Коверлі маршрут Стандарт-Айленду не зазнав будь-яких змін. Комодор Сімкоо весь час прямує на північний схід, безперервних чвар, після повернення до бухти Магдалини подадуться на суходіл шукати того спокою, якого тепер уже не може їм дати «перлина Тихого океану». Може, плавучий острів зовсім збезлюдніє? І тоді його остаточно буде ліквідовано, пущено з молотка, продано на вагу, як старий, непотрібний залізний брухт, віддано на перетопку!

Хай так, але п’ять тисяч миль, які ще треба пройти, потребують щонайменше п’ять місяців плавби. А що, коли під час цієї подорожі маршрут зазнає змін через примху чи впертість ватажків? До того ж населення охопив бунтівничий дух. Хтозна, чи не дійдуть представники ворожих таборів до бійки, до стрілянини, чи не проллється кров на металеві бруківки Мільярд-Сіті?

Ні! Безперечно, ворожнеча партій не сягне так далеко. Нової громадянської війни не буде не тільки між Північчю й Півднем, але навіть між лівою й правою частинами Стандарт-Айленду. І все ж фатальна година наближається, несучи загрозу справжньої катастрофи.

Дев’ятнадцятого березня уранці комодор Сімкоо чекає в своєму кабінеті на перші повідомлення з вежі обсерваторії про перебування Стандарт-Айленду. На його думку, плавучий острів уже недалеко від того місця, де він повинен зустрітися з кораблями, навантаженими харчами й пальним. Спостерігачі, розташувавшись на горішній площадці, пильно вдивляються в море по всьому обрію і негайно повідомлятимуть про появу кораблів. Біля комодора — король Малекарлії, полковник Стюарт, Себастьян Цорн, Пеншіна, Фрасколен, Івернес, кілька офіцерів і урядовців з тих, кого можна назвати нейтральними, бо вони не беруть участі у внутрішніх чварах. Для них головне — якомога швидше дістатися до бухти Магдалини, де всім прикрощам і незгодам настане край.

Раптом лунають телефонні дзвінки, і комодорові передають два накази. Дзвонять із мерії, де Джем Танкердон посів у лівій половині, а Нет Коверлі — у правій, обидва зі своїми головними прибічниками. Відсіль вони намагаються керувати Стандарт-Айлендом, і зовсім не дивно, що їх розпорядження в усьому суперечать один одному.

Цього ранку губернатори так і не дійшли згоди щодо маршруту, якого дотримувався комодор Сімкоо, хоч повинні були принаймні в цьому порозумітися між собою. Один — Нет Коверлі — ухвалив іти Стандарт-Айленду на північний схід, повз архіпелаг Гільберта. Другий — Джен Танкердон, — наполягаючи на потребі в торговельних зносинах, визначив шлях на південний захід, у напрямку до австралійських земель.