Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

— Браво, Козирєв! Не бійся, Серьожо! Не осором рудих! — почулися вигуки з різних боків.

Марат простягнув Козирєву свою маленьку сухорляву руку, яка зараз же потонула в широкій гарячій долоні «противника». Не випускаючи руки Марата, Козирєв повернувся в бік Птицина:

— Я теж ставлю умову! Викликаю із свого боку цю птицю… Нехай не лізе поперед батька в пекло… Цитую точно вислів Скворешні.

Що робити? Як звільнити підводний човен із самої середини страхітливого айсберга, куди він так нещасливо потрапив? Як усунути загрозу ганебного, безстрокового полону в цьому льодовому кориті?

З незвичайною силою капітан саме тепер відчув усю величезну відповідальність, яку він несе перед країною, відповідальність за життя двадцяти семи чоловік, прекрасних дітей його Батьківщини, яких вона довірила йому, відповідальність за чудовий корабель, матеріальний згусток геніальних наукових і технічних ідей, що так далеко випередили свій вік!

Безладні думки, безнадійні, фантастичні, іноді просто безглузді плани проносилися перед ним, але зараз же відкидалися.

Телефонний гудок викликав до апарата.

— Слухаю! Товариш Скворешня?

— Дозвольте доповісти, товаришу командир. Під час чергового огляду ополонки мною і товаришем Шелавіним помічено підвищення в ній рівня води на три з половиною сантиметри проти вчорашнього ранкового. Над ополонкою стоїть густий туман.

Капітан раптом пожвавішав.

— Туман зрозумілий, — швидко сказав він, — іде швидке випаровування теплої води на морозі. А ось підвищення рівня? Як пояснює це явище Іван Степанович?

— Говорить, що, певно, йде посилене танення підводної частини льодяних стін від зіткнення з теплими поверхневими шарами води в ополонці. Температура води в цих шарах зараз близько п’яти градусів вище нуля. Тимчасом внизу, на стінах біля дна й на дні, лід наростає.

— Ах, так! Ну, звичайно, звичайно… — Капітан застиг біля апарата. Напівопущені повіки піднялися, і очі, великі, сірі, променисті, непорушно дивилися в простір. Майже несвідомо, забувши про Скворешню, капітан монотонно повторював: — Так… Звичайно… звичайно… лід тане… тепла вода… так… так… — Барва залила його обличчя. — Все в порядку, товаришу Скворешня. Все в порядку… Більше нічого не скажете?

— Нічого, товаришу командир!

Виключений нетерплячою рукою апарат мало не злетів зі столу. Капітан схопився з-за столу і почав схвильовано ходити по каюті. Ось, нарешті, вирішення питання! Справжнє, дійсне. Як це відразу не спало йому на думку? Гармата й розжарення!.. Гармата й розжарення!.. Ура! Вихід знайдено! За кілька днів підводний човен опиниться на волі! Ура!

Хотілося по-хлоп’ячому танцювати, кричати на весь світ про перемогу. Але, ніби одним рухом невидимих важелів, капітан враз затамував радісне збудження.

Спокійними, розміреними кроками, застебнувши чомусь кітель на всі ґудзики, він підійшов до письмового столу, сів і, взявши в руку олівець, заглибився в підрахунки.

— … Отже, товариші, внаслідок підрахунків, які я вам тільки що виклав, можна прийти до такого висновку: спільна дія ультразвукової гармати з розжареним до двох тисяч градусів корпусом підводного човна гарантує нам утворення в товщі льодяної стіни тунелю діаметром не менше десяти з половиною метрів. При цьому роль ультразвукової гармати полягає в тому, що вона розпушує лід і перетворює його в аморфну масу, яка легко піддається дії тепла. Розжарений же корпус підводного човна, який напирає на цю масу своєю носовою частиною під тиском дюз, перетворює льодову кашку на воду і прочищає собі таким чином шлях далі, утворюючи тунель. Швидкість цього просування підводного човна в товщі льоду мусить досягати не менше трьох метрів за годину. Внаслідок безперервної роботи дюз та гармати череп двадцять п’ять, максимум тридцять годин після початку роботи «Піонер» мусить опинитися у вільній воді під льодяним полем, що оточує наш айсберг. От до чого зводиться цей старанно опрацьований і теоретично перевірений план звільнення підводного човна. Якщо у кого-небудь з присутніх є запитання або заперечення, прошу висловитись.

Капітан опустився в крісло. Обличчя його відбивало надзвичайну втому, але очі, почервонілі від безсонної ночі, були повні радісної впевненості.

Ніхто з командного складу підводного човна, скликаного капітаном на нараду для обговорення цього проекту, не ворухнувся, не вимовив ні звуку.