Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

Якраз у цей час, уже під кінець дня, Марат вийшов з каюти старшого лейтенанта, і всім стало відомо, що, за точними підрахунками, для здійснення його проекту потрібно було б не менше двох місяців. Настрій в усіх приміщеннях корабля ще більше підупав. Капітан, який майже не виходив усі ці дні із своєї каюти, викликав до себе комісара Сьоміна. Вони довго про щось розмовляли, і Сьомім вийшов звідти з рішучим і заклопотаним обличчям. За кілька хвилин у комісара відбулася невелика, коротка нарада з профоргом Орєховим та завідуючим культроботою, молодшим акустиком Птициним. Через годину з участю цих же осіб відбулася поширена нарада керівників усіх гуртків, які працювали при червоному кутку. Ще через годину в червоному кутку з’явилося величезне різнобарвне оголошення, намальоване Сідлером, в якому повідомлялося, що «у зв’язку з тимчасовою затримкою підводного човна «Піонер» в закритому антарктичному порту «Айсберг» намічається на найближчі дні розширена програма роботи гуртків і масових культурних розваг — вечорів, концертів і т. Ін.» Крім того, оголошується широкий «конкурс ідей» на тему: «Як зробити закритий порт «Айсберг» відкритим хоча б на десять хвилин?» Автор найпрактичнішої та найшвидше здійсненної пропозиції буде премійований чудовим хронометром з репетицією. Жюрі конкурсу намічено в складі старшого лейтенанта Богрова, головного електрика Корнєєва та професора океанографії Шелавіна. Останній строк подачі проектів — двадцяте липня цього року. Навколо барвистої афіші швидко зібралася купка читаючих. Лунали веселі жарти, чувся голосний розкотистий сміх.

— Марате! Марате! — закричав раптом Козирєв, помічник механіка, побачивши у відчинені двері Марата, який саме піднімався з люка машинного відділу. — Марате! Йди швидше сюди! Тобі тут премію призначено!

— Яка премія? — донісся з коридора здивований голос Марата. — За що? Що ти там мелеш?

— Справді, справді, Марате! — підхопив сміючись Матвєєв. — Справжній хронометр з репетицією. От щасливчик!

— Що й казати, щастить людині… — додав ще хтось.

— Ось, ось, дивись… Це просто тебе стосується! — потяг Козирєв Марата за руку крізь натовп, що розступався, з реготом та веселими вигуками. Марат швидко прочитав рядки про конкурс, нерухомо постояв з хвилину перед афішею, потім мовчки, з іронічною посмішкою повернувся до товаришів, що сміялися.

— З вашого дозволу, дорогі товариші, — сказав він, — я приймаю виклик.

Усмішка з обличчя Марата зникла. Він продовжував, звертаючись до всіх трохи підвищеним голосом:

— Я зобов’язуюсь у дводенний строк подати жюрі конкурсу новий, більш практичний проект перетворення південно-полярного порту «Айсберг» у відкритий порт…

— Ура, Марате! — закричав Козирєв. — Качати його, хлопці, за сміливість!

— Облиш, Козирєв, — зупинив його Матвєєв. — Дай Маратові закінчити.

— Я приймаю на себе це зобов’язання, — продовжував Марат, — але при одній умові…

— Ага! Умова? — знову не втримався Козирєв. — Справа стає цікавою, особливо коли ця умова нездійсненна!

— Чому нездійсненна? Умова цілком здійсненна! Я вимагаю, щоб у порядку соціалістичного змагання таке ж зобов’язання взяв на себе… сам Козирєв!

— Правильно! Правильно! — почулося з усіх боків.

— Ти збожеволів, Марате! — розгубився Козирєв. — Де мені з тобою змагатися, плутяго ти такий!

— Не прибіднюйся, будь ласка, голубчику! Подумаєш, казанська сирота! Міг же ти запропонувати й виготовити пристрій для автоматичної прочистки газових труб? І премію за це одержав ніхто інший, а саме ти! А тепер у нашій комісії хіба не розглядаються ще дві твої раціоналізаторські пропозиції? Що ти на це скажеш?

— Згоджуйся скоріше, чудак, — втрутився солідний Крутицький. — Веселіше буде крутити мозком наввипередки.

— Марат має рацію! — крикнув Птицин. Його довге вузьке обличчя з гострим носом зненацька покрилося червоними плямами. — Якщо Козирєв відмовляється, я приймаю виклик!

— А хто тобі заважає третім приєднатися до нашого договору? — весело відгукнувся Марат.

— Чому ж ти мовчиш, Козирєв? — нетерпляче спитав хтось.

Козирєв стояв мовчки, опустивши в нерішучості руду голову.

— Та що й казати? — промимрив він. — Справжня провокація! Ну, не криюсь, дещо обмірковував про себе. Сам ще не знаю, чи добре вийде… А тут раптом — нате, виходь на сцену… Боязко… Невже не розумієте, чорти мальовані? — несподівано огризнувся він і так само несподівано махнув у повітрі рукою. — Гаразд! Приймаю виклик! Тримайся, тепер, Маратку! — погрозив він йому. — Це тобі буде не водоростева гребля…