Дмитро Бузько - Кришталевий край

Винаходу від Грубера я, звичайно, не взяв. Чому, ви розумієте без пояснень. Я мав необережність сказати йому, що цей винахід може бути застосований на малому підприємстві. Я навіть пояснив ученому, чому саме. Він вдався до одного власника дрібного скляного заводу й почав варити там своє скло. Якби не особливі обставини, я, напевне, не зважив би на це. Що значила робота того дрібного заводу для ринку хоча б одної моєї країни? Але сталося так, що виробами цього заводу зацікавилося військове міністерство сусідньої держави. Про це зараз же дізналося наше військове міністерство. Мені пояснили, яку велику роль відіграє скло у військовій техніці. Не було ніякого сумніву, що сусідня держава могла переманити до себе винахідника з його винаходом. Як патріот, я, звичайно, був дуже стурбований з такої ситуації. Крім того, як голова акційного товариства скляних заводів моєї батьківщини, я мусив був дбати про прибутки товариства. А надії на прибутки завжди, знаєте, безперечні, коли справою починають цікавитися різні військові міністерства.

І от я вжив рішучих заходів. Власника заводу за борги посадовили у в'язницю, його завод описали, а винахідник опинився, як. і слід було сподіватися, в лікарні нервовохворих. Була думка лікувати його там, поки він, одужавши, не стане цілком дисциплінованою людиною, здатною слухняно виконувати вказівки мудріших за. нього в життєвих справах людей. Мрійливий вчений надто захоплювався всілякими далекосяжними перспективами. Треба було його взяти в шори нашої реальності.

Проте сталася неприємність. Винахідник утік. Цілком випадково. В дверях його камери був зіпсований замок. Злочинний недогляд адміністрації лікарні. Сталося ще гірше. Винахідник поїхав до СРСР. Правда, перший час здавалося, що це краще. Гірше було б, якби він утік до тієї країни, що її військове міністерство зацікавилося його винаходом. Так принаймні гадало наше військове міністерство.

Треба вас поінформувати ще про одну деталь. Я постарався добути всі записи Грубера, що стосувалися винаходу. З цими записами можна було б обійтися без винахідника. Та ледве я їх здобув, як їх у мене вкрав агент військового міністерства сусідньої держави, що було виявлено, бо вартовий поліцай помітив злодія, як він вилазив з вікна мого будинку, кинувся його переслідувати й гнався за ним аж до озера, де злодій, загнаний в куток поліцаями, що прибігли на допомогу, кинувся в озеро в тому місці, де з нього витікає річка. Надія була, що скажена течія винесе плавця за межі міста. Але в запалі злочинець забув про температуру води цієї пори року. В річці він ураз одубів і, певне, втопився б, якби його не прибило до берега. Зошити з записами вченого загинули в озері.

Отож наше військове міністерство цілком заспокоїлось. З бюрократичною короткозорістю воно дивилося не далі завтрашнього дня. Я, як промисловець, дивився на справу інакше. Багато думаючи про винахід, я почав розуміти, які величезні наслідки може він дати. І я подбав, щоб у будь-який спосіб мати змогу впливати на винахідника.

Єдине, що лишилося від нього, була його наречена Маргарита Клейнмюнцлі, донька дрібного крамаря. Я постарався створити навколо неї та її батька таке оточення, щоб вони обоє стали нашим слухняним знаряддям. Це мені пощастило. Вони тепер цілком наші. Батько соціал-демократ, а донька — член націонал-соціалістичної організації.

Грубер у СРСР добре влаштувався. Йому дали змогу провадити свою дослідницьку роботу в лабораторії одного з найбільших скляних заводів на Україні. Там він здибався з однією дівчиною, студенткою, надзвичайно талановитою. Вона йому допомагала в роботі, і вони відновили всі втрачені формули. Зараз же уряд СРСР узявся до організації виробництва скла новим способом. Грубер разом з тією студенткою, що вже стала інженером, керує новим виробництвом і удосконалює, поширює і розвиває свій винахід.

Застосування різних гатунків нового скла щодня ширшає. Я довідався про застосування його у військовій техніці. Нове скло своїми властивостями не тільки не поступається перед різними металами, а навіть багато в чому їх перевищує.

Тут уже є літаки, побудовані з скла, що дає змогу зробити їх невидимими. Кабінка пілотів захищена системою дзеркал, сконструйованих у такий спосіб, що здаля її майже не видно. В крайньому разі, якщо й можна її помітити, то це цілком непевна точка прицілу. Додайте до цього прилад, що заглушає мотор, і ви зрозумієте всю силу таких невидимих і нечутних літаків на війні. Так само сконструйовано скляні танки. Звичайно, цим аж ніяк не обмежується застосування нового скла у військовій справі. Його надзвичайна прозорість, легкість, з якою воно піддається обробці, дали змогу створити безліч складних і цікавих військових оптичних приладів, про які я ніяк не міг здобути докладних інформацій.