Дмитро Бузько - Кришталевий край

— А я вам подарунок приніс, — передав Діденко Груберові книжки й журнали. — Це вам… З Москви… З Інституту скла…

— Я розумію, розумію, — відказав зворушений Грубер, роздивляючись книжки й журнали. — Це дуже, дуже… — старався він знайти потрібне слово й від хвилювання вимовляв з акцентом: «туже, туже…» — Гарно з вашого боку!

— Діденко почервонів:

— Я тут ні при чому, — заперечив він і запнувся: як би йому пояснити?

Побачивши Васюченка, він покликав його і попросив розтлумачити Груберові, що це не його, Діденкова, заслуга, це — наша країна дбає про нього, як про кожного вченого, Інститут скла і так далі, а він — що? Нічого…

Васюченко переклав.

— Я розумію, розумію, — повторював Грубер, теж хвилюючись від того, що, може, він сказав щось не до речі.

Він передав книжки Васюченкові, а той хазяйновито поставив їх у шафу, і потім усі троє пішли на техзмагання.

У заводському клубі зібралися робітники першої й другої зміни скловарної печі Б. Вже обрали жюрі, і мало початися змагання, коли зайшов Діденко, Грубер і Васюченко.

Їх зустріли привітними окликами. Усі вже знали про роботу Грубера з молоддю, про його прихильність до радянської країни.

— В жюрі товаришів Васюченка і Грубера! — залунали пропозиції.

Довелося ще раз проголосувати.

Васюченко і Грубер зайняли місця коло столу.

Розпочалося техзмагання. Завзято змагалися зміни. Кожна хотіла здобути першість.

Грубер, тепло посміхаючись, стежив за змаганням. Він згадував далекий Зіммелів скляний завод і того робітника, що казав йому про Країну Рад. Згадував, як той скаржився, що, мовляв, ціле життя працюєш і не знаєш до пуття, що ж ти робиш… О, тут справді, все інакше, як казав той бідолаха!.. Грубер милувався майстерно зробленими лозунгами про науку і техніку. Золотими, срібними, металевими літерами на оксамитовому, шовковому фоні — звідусіль, то переплітаючись у складні фігури, то розтягуючись світлими ланцюжками, закликали вони до освоєння найвищих досягнень людського розуму…

«Новий світ! Ось він — новий світ, який народжується в океані велетенської борні за людське щастя», думав Грубер. І, ніби відчуваючи його думки, ясними зорями світили йому привітні очі робітників, коли він зустрічався з ними поглядом…

Синій присмерк, кришталевий присмерк присунувся од великих вікон заводської лабораторії. Грубер підійшов до вікна, щоб увімкнути електрику, й замріявся, задивившись на вогні заводу й міста.

У вечірній тиші десь далеко дзвеніло скло. То безупинно сипалися скалки із сортувального цеху вниз. Аж ось у цю мелодію ввірвалися інші звуки. Десь грюкнули двері, залунав молодий сміх…

Грубер прояснів: це йшли молоді робітники, які працювали в гуртку.

За хвилину дзвінкі голоси сповнили лабораторію й розплескалися в ній, як водограй у басейні. А згодом стало тихо. Молоді голови схилилися до обчислень і формул, молоді очі втопилися в рідину, замкнуту в склі пробірок та колб.

Грубер підходив по черзі до своїх молодих друзів. Це були найкращі з робітничої молоді — ентузіасти, борці за оволодіння технікою.

Грубер дивився у молоді ясні очі і згадував свою колишню аудиторію на батьківщині. Хіба можна порівняти ту молодь із цією? Скільки життя, скільки сили, скільки жадоби до знання! Справді, новий світ.

«Хіба є де в старому світі вчений, що має таких учнів, як я?» думав Грубер, і від цих думок ясніше працював його власний мозок, і він з радістю бачив, що все більше наближається до забутих ним формул та обчислень. Напружена колективна праця загострювала його розум, збагачувала його сили, захоплювала його всього.

Сірий зимовий день, один з тих, що провіщають близьку весну. Вже сніг береться водою, а в небі лахміття хмар, подертих південним вітром. Як вони розійдуться й визирне сонце, враз потече скрізь вода, задзвенить краплями, задзюркотить струмочками.

Грубер іде через двір заводу. А в голові — думки, думки… Дрібнесенькі частиночки води — її молекули. Вони такі дрібні, що їх не побачити й через найсильніший у світі мікроскоп. Ось вони ніби в спокої. Вони тремтять, вони вібрують, але все ж тримаються вкупі. Пригріє їх сонце, і вже не втримає сила взаємного зв'язку їхнього руху. Перейде кожна частинка в своєму посиленому двигтінні межі свого вічного руху, і люди скажуть: розтанув сніг, розтанув лід…

Різні речовини, коли вони переходять з рідкого стану в твердий, утворюють або кристали, або, як кажуть, аморфну масу. В кристалах частинки речовини посідають точно призначене місце, вони розташовані у певному порядку і не однаково в різних напрямках. В аморфній масі, в масі без кристалів, частинки розташовані рівномірно, лишаючись на тих самих місцях, що й у рідкому стані. Скло — така аморфна маса. У склі частинки розташовані рівномірно, як у рідині. Скло — це немовби тверда рідина.