Володимир Владко - Аргонавти Всесвіту

Сокіл відніс пробірку назад до лабораторії. Повернувшись, він переніс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мінералу до дальньої стіни каюти:

— Так буде безпечніше!

Потім Вадим Сергійович відійшов від дошки якнайдалі, скільки дозволяла довжина шомпола і його витягненої руки.

— Увага, товариші, починаю!

Він простягнув шомпол до білої дошки і підніс його кінчик до крупинки мінералу.

Вражена Галя прикрила засліплені очі рукою. На дошці раптово спалахнуло неймовірно яскраве світло, наче на ній загорівся шматок Сонця. Це було яскравішим від вольтової дуги, яскравішим від якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, ніби від розтопленого чавуну, поширився по каюті.

— Досить, Вадиме, досить! — вигукнув Риндін.

Пролунав сухий тріск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Від неї підіймалася сіра цівка диму. Вогнетривка пластмаса починала горіти.

Швидким рухом руки Сокіл відсмикнув шомпол. Сліпуче світло згасло так само раптово, як і виникло. Здавалося, що в каюті одразу стало темно. Тільки світився розпечений до білого кінчик мідного шомпола, з якого повільно падали на підлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розігрілася, вилучала все такий самий сухий жар.

— Скажу, добра температура, — пробурмотів Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. — Відзначаю, що цей шматочок цілий, не згорів! Лежить на дошці. Дивно, як це може бути, Вадиме?

Сокіл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:

— Важко сказати поки що, Ван, — відповів він. — Очевидно, тут відбуваються цілком інші процеси, які не мають нічого спільного з горінням, про яке ви говорите. Я навіть не думаю, що інфрарадій розігрівається сам під час активізації. Можливо, він лишається холодним — і нагрівається тільки механічно від речей, що знаходяться поблизу нього.

— Як лишається холодним? — здивувалася Галя. — А цей жар, від якого розтоплюється мідь? А світло?

— Все це — наслідок звільнення енергії інфрарадію. Під впливом випромінювань радію він починає розпадатися значно активніше. Може статися, коли б ми наблизили до нього не мізерні сліди радію, а більше, — тоді виник би значно сильніший ефект. Мабуть, небезпечний для нас. А за таких умов… — Він замислився. — За таких умов, як я вважаю, ця крупинка інфрарадію сяяла б безнастанно і випромінювала тепло на протязі десятків років. Ось вам і енергія інфрарадію, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мінерал?

Галя мовчала. Вона була вражена. Замість неї заговорив Риндін — в його голосі бриніли нотки занепокоєності.

— Вадиме, ваш експеримент навів мене на деякі роздуми, — сказав він. — Насамперед, заберіть залишки мінералу. І зберігайте їх з цієї хвилини не інакше, як у свинцевій шафі. Так буде безпечніше. Не треба рискувати. Неприємні й опіки, як оті, що їх дістала Галя; але можуть бути і ще неприємніші ускладнення. Виникають ще й інші труднощі. Певна річ, ми мусимо привезти на Землю інфрарадій, і по можливості якнайбільше, чи не так?

— Ще б пак! — палко відгукнувся Сокіл.

— Отож доведеться зробити кілька вилазок по цей мінерал до печери. Але сумний досвід Галі показує нам, що тут також потрібні серйозні запобіжні заходи, які утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мінерал доведеться в свинцевих сумках…

— Їх можна зробити з наших свинцевих аркушів, — вставив Вадим Сокіл.

— Правильно. Але цього замало. Свинцеві сумки нейтралізують вплив мінералу під час переноски. Втім, збирання його також небезпечне. Органічне скло шоломів наших скафандрів має домішок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тільки близько нахилятися до мінералу. Ви говорили, Вадиме, що інфрарадій випромінює найбільше альфа— і бета-частинок, а гамма-частинок відносно дуже мало?

— Так, Миколо Петровичу. І альфа-частинок лише трохи більше, ніж гамма. Це одна з дивних його властивостей.

— Нам зараз це на руку. Альфа— і бета-частинки мають дуже невеличку проникливу властивість — у відміну від гамма-частинок. Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок і домішку свинцю в склі шоломів. Звичайно, важкі свинцеві сумки дуже утруднять роботу і не дадуть можливості скоротити кількість вилазок до печери. Проте іншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зрозуміло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимірити активність випромінювання мінералу, особливо — в печері. Від цього, як ви розумієте, залежатиме тривалість перебування в надрах. Далі, скафандри доведеться тримати не в каюті, а в одному з шлюзів астроплана. Їх зовнішня поверхня під впливом альфа— і бета-частинок може стати радіоактивною і теж небезпечною для нас.