Володимир Владко - Аргонавти Всесвіту

Ці слова академіка Риндіна викликали бурхливу хвилю оплесків. Напруження слухачів, наелектризованих сміливими твердженнями академіка, знайшло собі вихід, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндін продовжував…

Але ми надто відхилилися від того, що відбувається на міжпланетному кораблі, який стрімливо мчить у космосі до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрівників.

…Настала коротка пауза. І тільки після неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який відповідав йому:

— Не так-то легко вилізти з гамака, Миколо Петровичу, ремені здорово затягнулися, он яка справа…

— Зараз, зараз я допоможу вам, — відгукнувся Риндін.

Перед тим як залишити навігаторську рубку, академік уважно переглянув ще раз показання приладів. Стрілка покажчика швидкості вже повільно почала посуватися назад від позначки «11,5», всі інші індикатори також говорили про правильну роботу автоматів, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радіотелефону. Риндін швидко повернув вимикач радіоустановки. Це був сигнал Землі!

— «Венера-1», «Венера-1», чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, — чітко долинуло з репродуктора.

— Чудово чую, — відповів Риндін голосом, який перехопило від хвилювання.

— Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? — вів далі голос з Землі.

— Все в порядку. Освоюємося з невагомістю. Прилади й апаратура діють бездоганно. Курс ще не перевіряли, хотів би знати ваші дані.

— Ми тримаємо вас у полі зору ультракороткохвильових радіолокаторів. Зараз працюють пости Індії, Владивостока і плавучий пост Тихого океану. Інформуємо вас: внаслідок невідомої ще причини астроплан під час вильоту з Землі трохи ухилився від наміченого курсу…

— Але як це могло трапитися? — здивовано вигукнув Риндін. — Адже всі розрахунки…

— Причини ще не встановлені, але так чи інакше, астроплан ухилився вбік. Поки що гадаємо, що це пов’язане з якоюсь неточністю в розрахунках потужності двигунів ракетного візка, який не досягнув потрібного розгону. Інакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим від його розрахункової ваги. Щойно з’ясуємо все це, повідомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомітних ракетних двигунів самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тільки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунів перевитрати палива? Просимо перевірити. Хоч ви і маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точні відомості.

Академік Риндін знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подібна неточність? Потужність ракетних двигунів візка перевірялася не раз, і астроплан ніяк не міг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розуміти все це? Він голосно відповів у мікрофон:

— Єсть, буде зроблено, перевіримо.

— Земля надсилає вам палкий привіт і побажання успіху. Будемо викликати вас через наші потужні передавачі й далі. До побачення, товаришу Риндін! До побачення, «Венера-1»!

— До побачення, Земле!

Зелена лампочка погасла. Так, дивно… «Важче від розрахункової ваги…» Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну і Соколу…

Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; він, усе ще тримаючись однією рукою за шкіряну петлю в стіні, підтягнувся до дальшої, — таких петель було багато на всіх стінах і стелі каюти, — ухопився за неї і знову підтягнувся далі. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне каміння і підтягуючись до нього.

Опинившись біля дверей, Риндін випустив з рук останню петлю і взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух і вільно виплив у повітрі до центральної каюти. Вже добре орієнтуючись і враховуючи кожен рух тіла, Микола Петрович без особливих труднощів імітував все ті ж самі жести плавця. Пружне повітря дозволяло пливти в ньому, як у воді, приблизно так, як робить людина, що пірнула у воду.