Генрi Лайон Олдi - Де батько твій, Адаме?

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрi Лайон Олдi - Де батько твій, Адаме?» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Факт, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Де батько твій, Адаме?: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Де батько твій, Адаме?»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Для великого числа шанувальників письменника Генрі Лайона Олді давно вже не секрет, що це — псевдонім харківського письменницького тандему, Олега Ладиженського і Дмитра Громова, добре відомого серед шанувальників фантастики. Закони жанру дають фантастам пріоритет ставити будь-які філософські питання, аж до апокаліптичних, але зобов’язують убирати це в барвисту й захопливу форму. Метри блискуче використовують переваги й не менш вдало грають сюжетами, образами й стилем.

Де батько твій, Адаме? — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Де батько твій, Адаме?», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Бризки одеколону (Ванда в березні подарувала…) обпалили щоки. Годі думати про дурниці.

Час одягатися.

У дворі бігав ердельтер’єр Маргінал, для друзів Марчик або Маря. Кошлата цеглина морди випромінювала бурхливе задоволення від вигулу. Часом пес падав на спину, катаючись по траві, і треба було бути стовідсотковим песимістом, щоб не позаздрити «брату меншому». Кирило порадів теплій днині за компанію з Марчиком, раптом усвідомивши, що незважаючи на бурчання синоптиків, погода геть розбестила народ. Тепла, рясно сніжна зима. М’яке літо. Навіть звичні зливи в травні й на початку червня… Ванда називала їх «шампанським». Легкі, прозорі, іскристі. Піна на калюжах, і майже відразу: умите дощем сонце. У небесній канцелярії в людства вочевидь з’явився таємний протекціоніст.

— Маря, Маря… Ей, сардель-тер’єр! Ти це кинь! Лапами брудними…

Хазяїн пса, Семен Григорович, лежав під зношеним «фордом», часом брязкаючи інструментом. Іноді здавалося: на відміну від непосиди-Марчика, без чухання залізного пуза «форд» з місця не рушить.

— Здрастуйте! Як життя?

— …Вирує! — глибокою луною спливло з-під днища. — Кирилище, ти?

— Ага!

— За Вандеїчкою? — сусід дуже смачно іменував дружину Кирила, викликаючи цілий ланцюг асоціацій, від Вандеї до різдвяної індички. — Почекай п’ять хвилин, я тебе підвезу. Бач, «форд» це… фордибачить.

— Спасибі, Семен Григорович! Я краще на таксі.

Кирило чудово знав: «п’ять хвилин» для сусіда — поняття відносне. Схопивши за карк розімлілого ерделя, він дивився, як Семен Григорович мало-помалу являє себе світові. Спершу ноги в стареньких джинсах, слідом — широкий пояс із заклепками, над яким нависав великий живіт любителя пива. Розстібнута до пупа сорочка-ковбойка, ланцюг з хрестом… Часу лишалося мало, але раптом дуже захотілося побачити сусіда повністю. Людину з «ментиком». Хай дешевим, внутрішньоміського радіусу дії. Якщо працюєш «дядечком на побігеньках», зводячи гору з горою і маючи навар від пасьянсу випадкових знайомств, який збирається з копіткою ретельністю, без «ментика» не проживеш. Іноді Кирило і сам користувався зв’язками Семена Григоровича: наприклад, в мерії.

— Сигареткою пригостиш? Панською?

— Ось… — палити Кирило почав минулого року. Без видимих причин.

Ердель чхнув, утікши від курців подалі. Почав ганяти голубів: жирних, ледачих.

— Ти, Кириллище, не бійся, — оманливо тупуватий на вигляд, сусід з першого погляду помітив «мандраж» співрозмовника. Цим і брав: матрац-вайло, з таким хочеш-не хочеш, а розслабишся. — Звикнеш. Моя теж спочатку сіпалася. Ночами пирхала: зніми та зніми, а то не дам! А я їй: Маруся, ша! Це типу мобільника, тільки краще. Угамувалася…

— Я не боюся. Так… дивно просто.

Губи Семена Григоровича ворухнулися невлад. Склалися в беззвучні слова. Сигарета рушила в куточок рота, де й завмерла. Лицеві м’язи «програли» десяток різних гримас: ескізно, малопомітно, як досвідчений музикант пробігає пальцями по клавішах, переходячи від однієї мелодії до іншої. Вікно, звідки, швидко міняючись, виглянули мешканці. Зловивши погляд Кирила, сусід торкнувся пальцем окулярів, дужки яких були удвічі товщі за звичайні. Голосно розсміявся:

— Що? Засік?! Розслабся, ще у дружиноньки надивишся… Це спочатку буває. Починаєш машинально говорити. Лікарі попереджали: спонтанний ефект вербалізації і це… Мікс-міміка, ось!

Складний термін сусід вимовив без затримки, явно пишаючись ерудицією.

— Поки звикнеш. Я собі нову модель узяв, на виплат. Радіус: аж до Югославії! Або за Урал бере, якщо на схід.

Кирило не зрозумів, чому на схід бере далі, ніж на захід. А питати посоромився.

— Навіщо вам такий радіус?

— Треба. Скоро, кажуть, всі моделі будуть взагалі… Безрозмірні. Через супутник, чи що?.. А у твоєї який «ментик»?

— Не знаю. Напевно, безрозмірний. Їй видавництво оплачує. Їм з авторських прав постійний контакт із закордоном потрібен. Франція, Німеччина… Штати…

— А-а… Хто б мені сплатив? Знайдеш — дзвони.

— Мені час бігти, Семен Григорович.

— Ну, бувай! Вандеїчці привіт…

Вже зібравшись іти, Кирило не стримався:

— Семен Григорович, ви… А як воно? Ну, діє?

Працюючи над статтями, він сто разів чув думки фахівців. Читав брошури. Але зараз до зарізу захотілося почути це від знайомої, звичної людини. Не наукову нісенітницю, а «на пальцях», для своїх.

— Ех, Кирилище… — в очах Семена Григоровича промайнуло щире співчуття до сейфа . — Як би тобі пояснити? Знаєш, як на піаніно грають? Лівою рукою от так, а правої по-іншому? Вроздріб, значить. А ногою ще і по педалі тупають. І губами ворушать. І носом шмигають, якщо нежить. Коротше, п’ять справ відразу. Із «ментиком» так само, тільки для мізків. Розумовий восьминіг виходить. Усвідомив?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Де батько твій, Адаме?»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Де батько твій, Адаме?» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Лайон де Камп - Башня Занида
Лайон де Камп
Н. Герасименко - Батько Махно
Н. Герасименко
Генрi Лайон Олдi - Вкласти душу
Генрi Лайон Олдi
libcat.ru: книга без обложки
Лайон Спрэг де Камп
libcat.ru: книга без обложки
Борис Гринченко
libcat.ru: книга без обложки
Лайон де Камп
libcat.ru: книга без обложки
Неизвестный Автор
libcat.ru: книга без обложки
Неизвестный Автор
Отзывы о книге «Де батько твій, Адаме?»

Обсуждение, отзывы о книге «Де батько твій, Адаме?» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x