— Повітря — це можливо, — незмінно відповідав на такі зауваження Дж. Т. Мастон, — але мужність — ніколи!
Нарешті, 28 грудня всяка надія була втрачена. Ядро — це порошинка в безкрайності моря. Треба було відмовитися від розшуків його. Проте, Дж. Т. Мастон не хотів і чути за від'їзд. Він не хотів залишити місця, принаймні не знайшовши могили своїх друзів. Але капітан Бломзберрі не міг далі лишатись і, незважаючи на протести поважного секретаря, він мусив дати наказ знятися з якоря.
29 грудня, о дев'ятій годині ранку «Сасквеганна» рушила до Сан-Франціско.
Корвет віддалявся потроху, ніби вагаючись, від місця катастрофи. Раптом о десятій годині матрос, що з висоти щогли спостерігав море, закричав:
— Буй проти вітру, попереду від нас!
Офіцери подивилися в указаному напрямі. За допомогою своїх підзорних труб вони з'ясували, що вказаний предмет мав вигляд тих буїв, які ставлять для того, щоб відзначити місце проходу в бухтах або ріках. Але чудна деталь — вимпел майорів за вітром на вершині його конуса, що стирчав на кілька дециметрів з води. Цей буй виблискував під сонячним промінням, немов він був зроблений із срібних пластинок.
Капітан Бломзберрі, Дж. Т. Мастон, делегати Гарматного клубу зійшли на капітанський місток і розглядали цей предмет, що блукав по волі хвиль.
Всі дивилися з, нервовою нетерплячкою, але не порушували тиші. Ніхто не наважувався висловити думку, яка була в кожного.
Корвет підходив чимраз ближче до предмета. Тремтіння пробігло по всьому екіпажу.
У цей момент почувся гуркіт. Це відважний Дж. Т. Мастон упав, як брила. Забувши, що замість своєї правиці він мав залізний гак, і що тільки гутаперчова плівка вкриває його черепну коробку, він ударив себе по голові.
До нього кинулися. Підняли його, привели до пам'яті.
— Ах! Двічі, тричі бовдури! Ідіоти! Тюхтії ми! — були його перші слова.
— Як, що таке? — питали з усіх боків.
— Та кажи вже!
— Ох, і дурні ж! — заревів грізний секретар. — Ядро ж важить лише трохи більше за дев'ять тонн.
— Гаразд, що ж з того?
— А витискає воно двадцять вісім тонн води. Отже, значить, «випливло».
Ах, як ця гідна людина підкреслила це слово «випливло»!
І це була правда. Всі, так, усі вчені забули про цей основний закон: через властиву йому легкість, снаряд, заглибившись після падіння у найглибші глибини океану, натурально повинен був з'явитися на поверхні. І тепер він спокійно плив, куди його несли хвилі.
На море спустили шлюпку. Дж. Т. Мастон і його друзі кинулися туди. Хвилювання досягло найвищого ступеня. Всі серця тремтіли, доки шлюпка наближалася до снаряда. Що було в ньому? Живі чи мертві? Живі, так! Живі, бо ж піднесли цей прапор!
Глибоке мовчання панувало на шлюпці. Всі серця завмерли. Очі нічого не бачили. Один з ілюмінаторів снаряда був відчинений. Кілька скалок скла у рамі доводили, що воно було розбите. Цей ілюмінатор був на висоті півметра над водою.
Причалила шлюпка, шлюпка Дж. Т. Мастона.
Дж. Т. Мастон кинувся до розбитої шибки…
У цей момент почули веселий і ясний голос Мішеля Ардана, який вигукував з тріумфом:
— Геть усі пустишки, Барбікен, всі пустишки!
Барбікен, Мішель Ардан і Ніколл грали в доміно.
Розділ XXIII
ДЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ
Згадайте велику симпатію, з якою всі ставилися до мандрівників під час їх від'їзду. Якщо вони на початку справи викликали таке хвилювання у Старому й Новому світі, — з яким ентузіазмом повинні були зустрічати їх під час їх повороту! Ці мільйони глядачів, які переповнили Флорідський півострів, чи не кинулися вони назустріч цим відважним? Ці легіони іноземців, які з'їхалися з усіх країв земної кулі до американських берегів, чи поїдуть вони назад, не побачивши знову Барбікена, Ніколла й Мішеля Ардана? Людські істоти, які залишили земний сфероїд і повертаються після цієї дивної подорожі в небесних просторах, не могли бути зустрінуті інакше, як з ентузіазмом, відповідним до винятковості цього випадку. Побачити їх і почути — таке було загальне бажання.
Це бажання повинно було дуже швидко здійснитися майже для всього населення Сполучених Штатів.
Барбікен, Мішель Ардан, Ніколл, делегати Гарматного клубу, негайно повернувшись до Балтімори, були прийняті з ентузіазмом, який не можна описати. Дорожні записки президента Барбікена були готові для опублікування. «Нью-Йорк Гералд» купив цей рукопис за ціну, яка ще й досі невідома, але сума мала бути надзвичайна. Справді, за час, коли друкувалася «Подорож на Місяць», тираж цієї газети дійшов аж до п'яти мільйонів примірників. Через три дні після повернення мандрівників на Землю, найдрібніші деталі їх експедиції були відомі. Залишалося тільки побачити самих героїв цієї надлюдської справи.
Читать дальше