Владімір Парал - Війна з багатоликим звіром

Леона зі сміхом закружляла до кухні й на повну силу відкрила обидва крани. Кохання допомагає прожити з кимось ціле життя й мати з ним дітей. «Вода надходить і витікає, а водограй залишається…» Хто це сказав? Одне слово, я щаслива із Стандою, ось візьму й приготую своєму любому чоловічкові добру вечерю… Щоправда, для цього вже обмаль часу, оскільки всю другу половину дня я провела з Роганом… Удома нічого немає, купити вже теж не встигну… Зроблю своєму коханому яєчню зі шпинатом і картоплю… Але це саме він їв і вчора… Все ж таки він тюхтій. І не завжди вміє себе стримувати.

Леона почала енергійно чистити картоплю, вкидаючи її у воду. Мій ревнивий тиран взагалі не хотів одпускати мене на роботу, насилу вмовила — ще й поплакати довелось! Урешті дозволив працювати на пів-ставки в жіночому відділенні крайової лікарні. Працювати з восьмої до дванадцятої ранку в найнуднішому місці, де єдиний чоловік — це шістдесятитрилітній головний лікар. А решту дня знову вдома. Страшенна нудота для такої людини, як я, що жагуче бажає жити. А зараз стало зовсім нестерпно, бо вже півроку наші діти у бабусі в горах, у Шумаві. Чим зайнятися? Я почала була малювати на склі, вчити есперанто, хотіла виступати в театральному гуртку. Але Станда не дозволив. Я хотіла б робити вітражі, перекладати на міжнародних конференціях, танцювати в балеті (а можливо, і в кабаре), стати стюардесою або працювати десь у Африці чи Південній Америці, щоб побачити світ… Але навряд чи з того щось вийде…

Леона вийняла з холодильника брилу замороженого шпинату й спересердя кинула його в каструлю.

ЖИТИ по-справжньому… Леона посолила картоплю й поставила її на плиту. Що мені робити зі своїми здібностями? — спитала вона в себе. Працьовита жінка, турботлива мати й дружина — на цьому фантазія сучасних чоловіків закінчується! Телевізор, футбол, вилежування під машиною, перекладання папірців на роботі… Через усе це вони забули про найпрекрасніше в світі. Треба їм інколи нагадувати про себе.

Запаливши сірника, Леона втупилась у нього й не кинула навіть тоді, коли полум’я обпекло пальці. В порядку експерименту слід інколи перевіряти власну силу й привабливість — кожна жінка мусить бути впевнена в своїх силах. Вкинувши почорнілий недогарок сірника в мийницю, Леона задивилась на своє відображення у воді.

Для мого палкого темпераменту конче потрібна якась дія. Принаймні маленька гра… ледь помітні натяки… Все це, я знаю, хвилює чоловіків. Часом досить лише вміло покласти ногу на ногу, начебто несвідомим рухом торкнутися грудей та стиснути їх, висунути кінчик язика, поправити пояс, ледь помітно потягтися, зітхнути, лизати морозива відповідним способом. У стосунках між чоловіком і жінкою майже все заповнено сексом, а деякі чоловіки особливо чутливі. Може, все це малозначуще й приземлене? Але що є, власне, великого й піднесеного в тобі, світе, в твоїх брутальних іграх, під час яких гинуть люди? Мої малі ігри принаймні нікому не роблять боляче, а лише зігрівають і відроджують до життя наш холодний і нудний світ.

Станіслав Бімонь прийшов додому, як завжди, о дев’ятій. Сьогодні він був заляпаний, немов упав у цистерну з мазутом. Він одразу прийняв ванну.

— Невже надворі так сильно ллє? — здивувалася Леона, подаючи чоловікові нагрітий рушник.

— Справжня злива, — сказав Станда й накинувся на вечерю.

— Що сказав генеральний про твій екохліб?

— До Мілана поїде Роган.

Еда завжди перемагає, подумала Леона. Але я його переможу й тебе навчу перемагати, любий.

— Що цього разу вигадав той дурисвіт? — запитала Леона. — Гірчицю з цукром або сало з мармеладом?

— Щось подібне. Пофарбував швейцарський сир із шинкою в рожевий колір, напхавши туди смородини. Крім того, змішав морозиво з пльзенським пивом, баранину з карамелями й заячину з горобиною.

Що значно смачніше, аніж сірий екохліб — майнуло Леоні. Станда позбавлений фантазії… на жаль, і гумору також.

— Це справжнє шахрайство, от що я тобі скажу! Хто ж зараз збиратиме горобину й полюватиме на зайців? Зараз, коли…

— Твоя правда, Леонко, тепер у нас зовсім інші клопоти. Доба екопродуктів невблаганно наближається.

Хоч би не дожити до цього, сказала собі Леона. Станда надто серйозно ставиться до своєї науки і хотів би за її принципами перетворити все життя… Кандидат технічних наук, а я звичайнісінька медсестра, однак про життя я знаю більше.

— Звичайно, любий. А як минуло сьогодні твоє чергування в штабі?