Карел Чапек: Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Ми відпливли шлюпкою від берега, замислені й розчулені. Наш друг стояв на скелі й махав нам рукою; здавалося, він щось гукає.

— Що він прокричав? — спитала моя дружина.

— Не знаю, — відказав я. — Щось наче: «Вітайте пана приматора доктора Баксу!»

( Бакса Карел(1863–1927) — бургомістр Праги в 1919–1927 рр., член шовіністської національно-соціалістичної партії.)

Зокрема в Німеччині була суворо заборонена будь-яка вівісекція, — щоправда, тільки дослідникам-євреям.

Здається, тут відігравали роль і моральні мотиви. Серед паперів пана Повондри знайдено опублікований багатьма мовами — очевидно, в усіх газетах світу — «Заклик», підписаний самою герцогинею Геддерсфілдською. Ось його текст:

«Ліга захисту саламандр звертається до вас, жінки: в інтересах пристойності й добрих звичаїв власноручною працею візьміть участь у великій кампанії, яка має за мету дати саламандрам належний одяг. Найпридатніша для цього спідничка 40 см завдовжки і 60 см завширшки в поясі, найкраще — з ушитою резинкою. Особливо рекомендується плісирована спідничка, що має приємніший вигляд і дає змогу вільніше рухатись. Для країн із тропічним кліматом, вистачить фартушка з зав’язками на поясі, пошитого з найдешевшої тканини, яку можна прати, — хоч би й з вашого старого одягу. Допоможіть бідним саламандрам, щоб їм це доводилося, працюючи поблизу людей, показуватися цевдягненими — адже це напевне вражає їхню соромливість і завдає прикрості кожній порядній людині, особливо жінці й матері».

Як видно, ця кампанія не мала бажаного успіху, бо нам невідомо, щоб саламандри колись погоджувалися носити спіднички чи фартушки; мабуть, вони заважали їм під водою або не держались на тілі. А коли згодом саламандр відгородили від людей парканами, з обох боків відпали будь-які причини для сорому чи прикрих почуттів.

Що ж до нашої згадки про те, що саламандр треба було охороняти від докучання, то ми мали на увазі головним чином собак, які нізащо не могли змиритися з саламандрами і оскаженіло переслідували їх навіть під водою, незважаючи на те, що в собаки, який укусив саламандру, запалювалася слизова оболонка в пащі. Часом саламандри оборонялись, і не один відважний пес загинув від удару мотикою чи кайлом. Взагалі між собаками й саламандрами виникла затята, просто-таки смертельна ворожнеча, яка не втихла, а навпаки, ще дужче розгорілась і поглибилась, коли було поставлено паркани. Але так уже ведеться в світі, і не лише серед собак.

Зауважимо між іншим, що ті просмолені паркани, які подекуди тяглись понад берегом моря на сотні кілометрів, використовувались і з виховною метою: по всій їхній довжині були понамальовувані великими літерами написи й гасла, корисні для саламандр, як наприклад:

Ваша праця — ваш успіх!

Цінуйте кожну секунду!

В добі тільки 86 400 секунд!

Кожен вартий стільки, скільки він зробив!

Один метр дамби можна насипати за 57 хвилин!

Хто працює, той служить усім!

Хто не працює, той не їсть!

І таке інше. А коли згадаємо, що такі дощані паркани облямовували в усьому світі понад триста тисяч кілометрів морських узбереж, то не важко уявити собі, скільки підбадьорливих і загальнокорисних гасел помістилося на них.

Див. перший «саламандровий процес», який відбувся в Дурбані і був рясно коментований у світовій пресі (див. вирізки пана Повондри). Адміністрація порту в А. мала для підводних робіт загін саламандр. З часом вони так розмножилися, що їм уже не вистачало місця в порту, і на узбережжі по сусідству оселилося кілька їхніх колоній. Поміщик Б., якому належала частина того узбережжя, зажадав, щоб адміністрація порту забрала своїх саламандр із його приватних володінь, бо в нього там споруджена купальня. Адміністрація заперечила, що їй нема до цього діла: відколи саламандри оселились у скаржникових володіннях, вони стали вже його власністю. Переговори затяглись, а тим часом саламандри (почасти з вродженого інстинкту, а почасти з працьовитості, прищепленої їм вихованням) заходились без відповідного наказу і дозволу споруджувати на узбережжі пана Б. дамби й басейни. Тоді пан Б. подав на адміністрацію порту позов за ушкодження його майна. В першій інстанції позов був відхилений з тим мотивуванням, що насипані дамби не пошкодили майна Б., а навпаки, поліпшили його. Друга інстанція стала на бік позивача, відказавши, що ніхто не повинен терпіти на своїй землі свійських тварин сусіда і що адміністрація порту в А. відповідальна за всі збитки, спричинені саламандрами, так само як селянин має відшкодувати збитки, завдані сусідам його худобою. На те відповідачі заперечили, що не можуть нести відповідальність за саламандр, бо не мають змоги встерегти їх у морі. Тоді суддя заявив, що, на його думку, шкоду, спричинену саламандрами, слід розглядати так, як шкоду, завдану курми, яких також не можна встерегти, бо вони вміють літати. Адвокат портової адміністрації запитав, яким же способом його підзахисні можуть усунути саламандр або змусити їх, щоб вони самі залишили берегові володіння пана Б. Суддя відповів, що суд це не обходить. Адвокат спитав, як шановний суддя подивиться на те, щоб відповідачі наказали перестріляти тих небажаних саламандр. На це суддя відказав, що як британський джентльмен він визнав би це за вкрай негарний вчинок, а крім того — за порушення мисливських прав пана Б. Таким чином, відповідачі повинні, по-перше, забрати саламандр із приватних володінь позивача, а по-друге — усунути шкоду, спричинену ними на узбережжі, відновивши там попередній стан. Тоді адвокат запитав, чи можна на цих роботах використовувати саламандр. Суддя відповів, що, на його думку, не можна без згоди позивача, бо його дружина гидує саламандрами й не може купатись у місці, запаскудженому ними. Відповідачі звернули увагу на те, що без саламандр’ вони ніяк не можуть усунути дамби, насипані під водою. На це суддя заявив, що суд не може й не бажає обговорювати технічні подробиці; суди існують, щоб оберігати майнові права, а не вирішувати, можливе щось чи неможливе.