Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Піджін-інгліш— жаргон, поширений у країнах Тихого океану, суміш англійської й китайської мов.

Між іншим, знаменитий філолог Курціус у книжці «Janua linguarum aperta» («Відчинена брама мови» (латин.); «Janua linguarum aperta» — комічна аналогія до славнозвісної лінгвістичної праці великого чеського вченого-педагога Яна Амоса Коменського (1592–1670) «Відчинені двері до мов» («Janua linguarum reserata», 1631)..) пропонував запровадити як єдину мову для спілкування саламандр латину золотої Вергілієвої доби. «Тепер, — волав він, — у нашій спромозі зробити латину, цю найдосконалішу, найбагатшу граматичними правилами і найглибше опрацьовану наукою мову живою і всесвітньою. Коли освічене людство не скористається цією нагодою, зробіть це ви, salamandrae, gens maritima (саламандри, морське плем’я (латин.).), оберіть собі рідною мовою eruditam linguam latinam (витончену латинську мову (латин.).), єдину мову, гідну того, щоб нею говорив orbis terrarum (увесь світ (латин.).). Безсмертна буде ваша заслуга, заіатапсігае, якщо ви відродите до нового життя вічну мову богів і героїв; бо разом з цією мовою, gens Tritonum (плем’я тритонів (латин.).), до вас перейде право на спадщину, заповідану володарем світу — Римом».

Натомість один латвійський телеграфіст на прізвище Вольтерас разом із пастором Менделіусом винайшов і розробив особливу мову для саламандр, названу понтійською мовою (pontic lang); він використав для неї елементи всіх мов світу, особливо африканських. Ця саламандрова мова (як її ще називали) набула певного поширення особливо в північних країнах — щоправда, на жаль, тільки серед людей; в Упсалі навіть була організована кафедра саламандрової мови, але з саламандр, наскільки відомо, нею не говорила жодна. Правду кажучи, найбільше прищепилася серед них «бейсік-інгліш»; вона ж таки згодом стала й офіційною мовою саламандр.

«Народні лісти»— чеська реакційна газета, видавалася з 1935 р., була органом фашистської партії «Народні с’єдноцені» («Національна єдність»).

Рядки з вірша «Не вірим нікому…» чеського поета Сватоплука Чеха (1846–1908).

З цієї нагоди наводимо нарис Яроміра Зейдла-Новомеського, що зберігся в колекції пана Повондри* (* Яромір Зейдл-Новомеський, Генрієтта Зейдлова-Хрудимська, Богуміла Яндова-Стршешовицька. — Чапек іронізує з поширеної серед третьорядних чеських письменників провінційної моди додавати до своїх прізвищ гучні псевдоніми. В даному разі псевдоніми утворені від назв районів Праги (Нове Место, Стршешовиці) й чеського містечка Хрудима.)

НАШ ДРУГ НА ГАЛАПАГОСЬКИХ ОСТРОВАХ

Коли померла моя дорога тітуся, письменниця Богуміла Яндова-Стршешовицька, ми з дружиною, поетесою Генрієттою Зейдловою-Хрудимською, вибрались у подорож довкола світу, сподіваючись заглушити біль від тяжкої втрати чаром стількох нових глибоких вражень. Під час тієї подорожі ми відвідали далекі, овіяні подихом багатьох легенд Галапагоські острови. Маючи тільки дві години часу, ми використали їх на прогулянку берегами цих пустельних островів.

— Глянь, як чудово заходить сонце, — сказав я дружині. — Неначе весь небосхил тоне в повені з золота й крові!

— Ви чех, шановний добродію? — несподівано промовив хтось позад нас правильною, чистою чеською мовою.

Ми зчудовано обернулися, але не побачили нікого; там тільки сиділа на камінні велика чорна саламандра й держала в руці щось схоже на книжку. Під час своєї подорожі довкола світу ми вже бачили кількох саламандр, але ще не мали нагоди розмовляти з ними. А тому ласкавий читач зрозуміє, як ми здивувалися, зустрівши на такому пустельному узбережжі саламандру, та ще й почувши запитання нашою рідною мовою.

— Хто тут говорив? — вигукнув я по-чеському.

— Це я насмілився, добродію, — відповіла саламандра, шанобливо підвівшись. — Я вперше в житті почув чеську мову й не міг стриматись.

— Як це так, що ви вмієте говорити по-чеському? — вражено спитав я.

— Оце щойно я розважався, відмінюючи неправильне дієслово «бути», — відказала саламандра. — Це дієслово в усіх мовах неправильне.

— Як, де й навіщо ви навчились чеської мови? — допитувався я.

— Мені випадково попала до рук ця книжка, — відповіла саламандра й простягла мені книжку, яку тримала в руці; то була «Чеська мова для саламандр», і сторінки її мали на собі сліди частого й ґрунтовного вжитку. — її прислали сюди в партії книжок для навчання. Я міг би вибрати собі «Геометрію для старших класів середньої школи», «Історію бойової тактики», «Провідник по Доломітових печерах в Альпах» або «Засади біметалізму». Одначе я віддав перевагу цій книжці, і вона стала моїм найлюбішим другом. Я вже знаю її всю напам’ять, і все ж знаходжу в ній нові й нові джерела розваги й знань.