Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1978, Издательство: «Дніпро», Жанр: Фантастика и фэнтези, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До книжки вибраних творів видатного чеського письменника Карела Чапека (1890–1938) увійшли роман «Війна з саламандрами» — блискуча сатирична утопія, попередження про страшну небезпеку фашизму, патріотична п’єса «Мати» та вибрані новели із збірок «Болісні оповідання», «Оповідання з однієї кишені». «Оповідання з другої кишені» і «Книга апокрифів».

Війна з саламандрами. Мати. Оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— То це ви Вацлав Лисицький? — сказав Тучек, суворо поглядаючи на білявого арештанта. — Ви призналися, що пожбурили цей камінь на Франтішека Пуділа з наміром ударити його і завдали йому тяжкого поранення. Це правда?

— Пане суддя, — почав хлопчина, — ось воно як вийшло: той Пуділ лупцював якогось хлопчиська, а я кричу йому через річку, щоб пустив його, а він мене вилаяв…

— Ви кинули цей камінь чи ні? — гримнув Тучек.

— Кинув, пане суддя, — скрушно мовив парубок. — Але ж він мене лаяв, так я тоді вхопив каменюку…

— Чорт би вас узяв! — розкричався суддя. — Нащо ви брешете? Чи ви не знаєте, що за неправдиві свідчення суворо карають? Нам добре відомо, що ви цього каменя не кидали!

— Ні, кинув, пане суддя, — промимрив молодий цегляр. — Так Пуділ же послав мене… знаєте куди?

Суддя запитливо подивився на Гейду, а той безпорадно знизав плечима.

— Роздягніться! — крикнув тоді Тучек на пригніченого винуватця. — Ну, швидше! І штани теж!

За хвильку молодий здоровило стояв перед ними голісінький і весь трусився: він, мабуть, боявся, що його катуватимуть, бо такий порядок.

— Гляньте, Гейдо, на цей дельтовидний м'яз, — промовив суддя Тучек. — А оцей біцепс — що ви скажете?

— Непогані, — відповів Гейда тоном знавця. — Але черевні м'язи розвинені слабко. Пане суддя, для штовхання ядра потрібні черевні м'язи; ви ж знаєте, як треба крутити тулубом. Побачили б ви мої черевні м'язи!

— Ну що ви, — заперечив суддя, — чим поганий живіт? Дивіться, які горби. А огруддя! — додав він, тицьнувши пальцем у золотаву шерсть на Вашекових грудях. — Але ноги слабкуваті. В цих селюків ноги завжди нікудишні.

— Бо не треновані, — пояснив Гейда. — Хіба це ноги? Щоб штовхати ядро, знаєте яких ніг треба!

— Поверніться! — визвірився суддя на нарубка. — А спина як?

— Угорі, од лопаток, усе гаразд, — відповів Гейда, — але внизу — нема нічого. Тулуб у нього розмаху не дасть. Я гадаю, пане суддя, що це не він кинув.

— Ну, одягайтесь! — ревнув суддя на цегляра. — Востаннє вас питаю; ви кинули цей камінь чи ні?

— Кинув, — уперто, як баран, промимрив Вацлав Лисицький.

— Йолоп! — крикнув суддя. — Якщо ви кинули цей камінь, то за тяжке скалічення крайовий суд дасть вам кілька місяців, зрозуміли? Годі морочити нас; признайтеся, що ви все це вигадали, і я дам вам три дні за неправдиве свідчення, та й по всьому. Ну що, ви вдарили цим каменем Пуділа чи ні?

— Ударив, — затято правив своєї Лисицький. — Він мене лаяв через річку…

— Виведіть його! — загорлав суддя. — Чортів дурисвіт!

За хвильку в дверях знов показалась Гейдина голова.

— Пане суддя, — сказав поліцай мстиво, — можна припаяти йому ще за ушкодження чужого майна: адже від вивернув камінь з укосу, а тепер там геть усе розібрали.

СЛІДИ

Того вечора пан Рибка йшов додому в чудовому настрої: по-перше, він виграв партію в шахи («Гарний був мат конем!» — задоволено згадував він, ідучи), а по-друге — насипало свіжого снігу, і він м'яко хрупотів під ногами в чарівній, прозорій тиші. «Боже, яка краса! — думав пан Рибка. — Місто під снігом раптом стає якесь маленьке-маленьке, таке старосвітське містечко, аж сподіваєшся побачити нічних вартових та диліжанси. Просто диво, який стародавній і сільський вигляд має сніг».

Хруп, хруп — пан Рибка намагався ступати по нетоптаному, такий приємний був йому той хрупіт. Він жив на тихій вулиці з садками, і слідів дорогою дедалі меншало. Он до тієї хвіртки звернули чоловічі чоботи й жіночі черевики. Мабуть, подружжя. «Цікаво, чи молоді вони?» — ласкаво подумав пан Рибка, ніби хотів поблагословити їх. А онде пробігла кицька, лишивши на снігу свої слідочки, схожі на квітки. «Добраніч, кицюню, — не померзли лапки?» А далі тяглася вже тільки одна низочка слідів — чоловічих, глибоких, рівних, виразний разочок кроків, що його розмотав якийсь самотній перехожий. «Хто ж це з сусідів пройшов?» — із приязною цікавістю спитав себе пан Рибка. — Тут ходить так мало людей, і ніщо не проїхало. Ми тут наче на краю життя. Коли я дійду додому, вулиця натягне білий пуховик аж до носа, і їй снитиметься, що вона сама — лише дитяча іграшка. Шкода — вранці цей сніг потопче та стара, що розносить газети, і наробить тут слідів і вздовж і впоперек, ніби-заєць…»

Раптом пан Рибка зупинився: саме коли він зібрався перейти через білесеньку вулицю до своєї хвіртки, йому впало в око, що й ті сліди, які тяглися перед ним, звертають із тротуару в напрямку його хвіртки. «Хто ж це міг завітати до мене?» — спантеличено подумав він, перебігаючи поглядом по тих виразних слідах. Їх було п'ять, і якраз серед вулиці вони закінчувались чітким відбитком лівої ноги; далі не було нічого, тільки нерушений, незайманий сніг.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x