Олександр Тесленко - Викривлений простір

— Але ж так звана сьома корелятивна алель існує лише в нашій уяві, гіпотетично. Як ви можете стверджувати? Як її можна вилучити зі складу клітин?

— Ви не можете, а я можу, — посміхнувся Камчуг. — Я тиждень не виходив з лабораторії! — знову крикнув на всю кав’ярню. — Працював! А ви тут перехиляєте в горлянки еклектони і боро! А я працював! Коли продукувати навколо клітини чи всього організму гравітаційне поле вище 27 герів, сьома корелятивна алель розпадається на елементарні складові і виводиться ренальними структурами.

— Але ж хто може продукувати поле такої інтенсивності? Це ще недосяжно. Жодна експериментальна установка не створила такого…

— Я можу продукувати таке поле, — різко перебив його біокібер. — Я тиждень не виходив з лабораторії! Я ще не знаю, за рахунок чого мені це вдається, але відчув — можу продукувати таке поле. Не забувайте, що я біокібер.

Голосна розмова привернула увагу оточуючих. До стойки, ніби зовсім випадково, підійшло кілька чоловік. Вони балакали між собою, але прислухались до слів Камчуга. Його добре знали в Центрі. Він був путящий біокібер, працелюб.

— А тепер мусите сказати, чому ви такі сумні сьогодні? — посміхнувся до Вереса. — Я розказав причину свого збудження. Але що засмутило вас? — В словах Камчуга заховалася зверхня іронія.

Верес пробачив біокіберу його тон, напружено подивився в очі і сказав:

— Ходімо зі мною. Якщо ви справді можете генерувати гравітаційне поле такої інтенсивності, ї якщо справді це поле руйнує сьому корелятивну алель, і якщо справді саме від цієї алелі залежить довголіття клітин — тоді ходімте зі мною. Ви можете мені допомогти. І, головне, зможете мене переконати.

Камчуг з Вересом, а за ними весь гурт людей, пішли повітряним віадуком до третього експериментального корпусу.

Коли підійшли до 16-ї барореторти, органокомплекс № 17/8 був практично нежиттєздатним. На екрані монітора писалась пряма лінія. Жоден датчик еманаційного поля не реагував на внутрішнє вітальне випромінювання. Під куполом 16-ї барореторти ніщо не свідчило про найменші ознаки життя.

Зупинилися, оточили малим півколом прозорий купол. Камчуг урочисто прочинив важкі пластикові двері і підійшов до маніпуляційного столу. Дивився поперед себе напружено і схвильовано. Став тої миті якийсь вирлоокий, не схожий сам на себе. Доторкнувся долонею до слизького субстрату ї зробив рух, котрий неможливо описати словом, ніби прийняв позу інканського нікі. Він аж тремтів від збудження. Потім зробив химерні паси над органокомплексом, якісь чаклунські рухи, позбавлені для оточуючих найменшого змісту.

Верес і весь гурт напружено вдивлялись в зелений зайчик, що виписував, як і раніше, струнку пряму на екрані. Жоден датчик не свідчив про найменші прояви життя. Але вони вірили. Бо ж як могли не повірити цим словам, цьому захопленому погляду, що випромінював навколо себе хвилю величезного осяяння? Вони не могли не повірити.

Пройшла хвилина, друга, можливо, ціла вічність. Але ніщо не змінилося. А сам біокібер Камчуг, теж напружено вдивляючись крізь прозорий купол барореторти в екран монітора, раптом здригнувся, його очі запали, а постать зіщулилась. Він першим зрозумів, що трапилось.

Повільно, мов поранений чи смертельно хворий, потворний центуріанський діліак, прочинив пластикові двері барореторти, вийшов до гурту. Тихо промовив:

— Пробачте. Я просто тиждень не виходив з лабораторії. Я перевтомився. Пробачте. Мені треба хоч трохи відпочити. Не віддавайте мене на демонтаж. Я відпочину, і все буде добре.

«Дуже специфічна у мене робота, делікатна.

Мабуть, перша ж помилка коштуватиме мені життя. Чи спробують відремонтувати? Швидше всього — без зайвих вагань відправлять на демонтаж-реконструкцію, після чого набуду якихось зовсім інших властивостей, здатностей, рис характеру. Одне слово, то вже буду не я, не біокібер Ферар. Жаль. Дуже звик до себе теперішнього і мушу сказати, що сам собі подобаюся, хоч і не молодий і міг би бути набагато кращим: універсальнішим та жвавішим. Але всі мої вади для мене самого — не біда, і навіть звичка часто розмовляти з собою не видається мені недоліком. Сьогодні для мене організували найприскіпливіший профілактичний огляд. Навряд чи зможу це швидко пробачити Анатолію Севастіановичу…

«Розблокуйте перший контур… Спасибі… Відключіть сьомий блок… Дякую… Ви часто розмовляєте самі з собою?»

«Я ніколи не розмовляю сам із собою».