Володимир Владко: Бацила карбоната

Засмучені, проте ще повні віри в «бацилу карбоната», ми вирішили продовжити дослідження наступного літа, вже на іншій шахті.

… Чотири роки ми мандрували по вугільних басейнах країни. Запал у мого друга поступово проходив. Я вже бачив, що Анатолій ладний зрадити «бацилу карбоната». І я не помилився.

— Все! — рішуче сказав він, коли ми, повертаючись з Караганди, заїхали до мене в гості. — Все!.. Я віддав тобі чотири літа. Через твою кляту бацилу я не встиг дослідити токсичні властивості холерного вібріона. Тепер я порозумнішав. Шукай сам.

Ми попрощалися дуже стримано. Я був глибоко ображений: назвати «бацилу карбоната» — клятою! Чудову, загадкову бацилу він міняє на якогось мізерного вібріона. Гаразд, гаразд, пошуки я доведу-таки до кінця!

Отак міркував я, сидячи біля печі в своїй кімнаті і сумно дивлячись на вогонь.

Цілком машинально я простягнув руку до кошика, що стояв біля печі, і витяг шматок вугілля. Воно було шершаве, якесь неприємне на вигляд. Звідки й візьметься таке? Адже у нас — антрацит!

Скоріше за звичкою, ніж з бажання продовжувати дослідження, я розтер шматок цього вугілля в ступці, зсипав у скляну банку, налив водою і поставив у запічок. Наступного дня я виїхав до інституту і забув про свій експеримент. Та через кілька місяців моя мати в одному з листів написала:

«… А ще я давно хотіла тебе запитати, що робити з тим слоїком, який стоїть у запічку. Від нього страшенно тхне, і я хотіла викинути його геть, але батько не дав. Він каже, що ти проводиш якийсь дослід».

Я аж підстрибнув, прочитавши ці рядки: «Тхне!» Та мені цей запах зараз буде миліший над усе на світі!

Того ж дня я виїхав додому.

Так, на поверхні брудно-жовтої води в скляній банці плавали масні плями. Це була перемога!

Уявляєте, як реагував на цю подію мій друг Толя Вовчик? Він скептично похитав головою і сказав: «Ну що ж, це просто щасливий випадок!»

Випадок!.. Анатолій Іванович тепер професор, людина поважна, але й досі не позбавився дитячих заздрощів!.. Та все ж треба віддати йому належне: він одразу взявся гаряче допомагати мені в дослідженнях.

«Бацила карбоната» виявилась примхливим мікробом. Любила тепло й вологу, живилася вугільним пилом, міцний антрацит обминала. А от буре вугілля припало їй до смаку. Але для нас це було й краще: перетворити низькоякісне вугілля на високоякісну нафту — хіба це не чудово?!

Ми з Анатолієм Івановичем уже склали проект майбутнього бактеріологічного нафтового заводу. Це дуже проста споруда: величезні резервуари з нагрівниками; млин, де роздрібнюється вугілля, і бактеріологічний цех, де вирощуються різні види «бацили карбоната».

… В суміші води й вугільного порошку ворушаться міріади невидимих бактерій. Кожна з них за своє коротке життя виділяє так мало нафти, що її і під мікроскопом важко помітити. Але мікробів так багато і розмножуються вони так швидко, що тільки встигай додавати сировини. А на поверхні рідини в резервуарах збирається нафта: забирай її звідти, пересилай на ректифікаційний завод і одержуй бензин, смолу, кислоти, все те, з чого в наш час роблять пластмасу, ліки, хімікати.

Чудовий проект? Так, чудовий. Дуже шкода, що він ще не здійснений. Ми з Анатолієм Івановичем проводили досліди в одній із спеціальних лабораторій і досягли чималих успіхів. За допомогою бактерій ми вже одержували з вугілля більше кілограма нафти за добу.

Та трапилось нещастя. На початку війни фашистська бомба влучила в нашу лабораторію. В пожежі загинули всі ампули з «бацилою карбоната», всі записи досліджень.

Мов чарівна незнайомка, «бацила карбоната» з’явилась, щоб одразу ж зникнути. Кажуть, важко розшукувати голку в копиці сіна. Дрібниця! Варто взяти потужний електромагніт, і та голка сама вистрибне до вас. А от спробуйте відшукати один вид бактерій серед тисяч і тисяч інших!

Щоліта ми з Анатолієм Івановичем їздимо в бактеріологічні експедиції, старанно перевіряємо найглухіші закутки старих шахт, прагнемо помітити хоча б слабенькі сліди «вугільної хвороби», та наші зусилля поки що не дали бажаного.

Анатолій Іванович кепкує з мене, але то — про людське око. Він, професор-мікробіолог, також «захворів» на «бацилокарбонатну гарячку» і потай від мене виводить нову породу бактерій, які будуть здатні перетворювати вугілля на нафту. Про свої досліди він поки що не розповідає і тільки багатозначно мгикає у відповідь на мої запитання, але в його лабораторії нещодавно я таки помітив слоїк із розбовтаним у воді вугільним порошком.