Борис Штерн - Смарагдова планета

«Ламіаштог! Ламіаштог!» — заволав хлопець тим самим хрипким, нелюдським голосом.

Тут почалося найжахливіше. Темна вода закипіла, нова хвиля смороду затопила льох. Стримуючи спазм, я рушив уперед, і вчасно. З води почали виповзати довгі лискучі мацаки, а далі… Над поверхнею з’явився клубок кінцівок, що безперервно роїлися, мов велетенські хробаки, вкриті липким слизом. Немов у якійсь бридкій пародії звивалося в цьому копошінні тіло з великою головою, що огидно нагадувало людське. Всіяна гострими іклами паща повільно роззявлялась, і з надр істоти линув той самий глухий, моторошний звук. Звиваючись у химерному танку, мацаки повільно тяглися до дівчинки…

Далі все сталося за якусь мить.

Я не пам’ятаю, як опинився біля кам’яних брил і висмикнув тіло зомлілої жертви з-під вбивчої кінцівки. Тієї ж самої миті холодний мацак схопив мене за поперек залізною хваткою. Я послизнувся на вогкій підлозі і впав, випустивши дівчинку. Та отямилась і з воланням кинулась до виходу. Вивільнена рука миттєво смикнулася до ножа… Холодний струмінь смердючої крові вдарив мені в обличчя, і я, підскочивши, прожогом рвонув геть. Дівчинка вже була біля виходу, але там чатував Василько. З глухим гарчанням, наче дикий кіт, він стрибнув на мене, намагаючись вп’ястися пальцями в шию. Я вцілив в його на льоту влучним ударом чобота, і маленький демон відлетів до стіни, м’яко гепнувся об неї та закляк — з тим самим мертвим, жахливим виразом на обличчі. Вогонь в очах погас, білявий чубчик впав на спітніле чоло, а з перекошеного рота на комірець забрудненої курточки потягнулася слина.

Я взяв дівчинку за плече і штовхнув її поперед себе у підземний хід. Вона впала, я підхопив її і побіг. Коли я вже видряпався нагору і вечірнє сонце вдарило в очі, мої ноги начебто чимось обкрутило. Я миттю вдарив ножем, озирнувся і побачив, як в глибині отвору зникає чорно-зелений мацак.

Дике, потойбічне, не людське і навіть не звіряче виття линуло нам услід.

Земля Сірого Дому стогнала.

Я сидів у парку й читав газету. Навіть оця одна обставина свідчить про мою повну непричетність до всього того, що буде далі — бо хіба є щось індиферентніше й буденніше від людини, котра читає в парку газету! Ті, чиє життя насичене, газет в парках не читають, а якщо читають, то в швидкісному експресі, в шпиталі після поранення — шукають повідомлень про свою діяльність.

А я… Я викладач фізики в технікумі для глухонімих. Прізвище, ім’я, вік? Ет, яке це має значення? До пенсії далеко.

Ну, так ось, — сиджу, читаю. Коли — підсів один. Я саме заглибився в прогноз погоди на травень і не помітив, з якого боку він підійшов; дивлюсь — сидить. Худий такий, патлатий. Лице, правда, приємне, широкочоле, щоки позападали, темні очі з антрацитовим блиском. Але повіки червоні, неголений, в очах застигла якась нерухома думка і тривожне питання. Мені одразу стало незатишно: оце зараз, думаю, балачки почне. І справді:

— Про Вишеньку пишуть що-небудь? — запитує. Голос тривожний, надтріснутий, хоча й інтелігентний, можна сказати.

— Про «Вишеньку»? Ви маєте на увазі ансамбль?

Він аж очі вирячив.

— Який ансамбль? — про теплову зірку, найближчу до нас! Ну, про ту, що спершу вважали радіозіркою. Нову експедицію до неї не посилали?

Оскільки я фізик, — дарма, що для глухонімих, — ситуація змушує:

— Найближчі зірки до нас, шановний, це «альфа» й Проксима Центавра. І вони не теплові, а звичайні, так би мовити, світлові. Експедицій до них не посилали й не скоро пошлють.

— А, ну це синхронні, — відмахнувся він. — Я про інші, про «фантомні світи»… Що, і про них не чули нічого? Ну, от тобі й маєш. А я, до речі, їх відкрив… тобто, це відкриття привласнили собі інші, але насправді — я автор. Ще хлопчиком зробив його, коли крадькома підключив свій телик до Салгірського радіотелескопа. Невже нічого не читали, не чули, га? Ні?! Це ж була така сенсація — скандал!

Куди й поділося відчуття затишку — тепер мені стало моторошно. І треба ж було так нарватися. Якби ще який алкаш: на пляшку не вистачає, — дав сороківку, та й бувай здоров. І місце таке відлюдне… Я здвигнув плечима і нічого не відповів.