Борис Штерн - Смарагдова планета

— Що за чортівня? — виразно промовив Орес і, поривчасто сівши, нерозуміючим поглядом втупився в Арсея. Потім підніс руку до голови, ледь скривився, наче щось пригадавши, і непевним голосом запитав:

— Послухай, Арсею, ми що… живі?

Той стояв мовчки, не в змозі що-небудь сказати. Орес зіскочив з ліжка, схопив товариша за плечі і легенько труснув.

— Що з тобою?

— Друже мій, — повільно вимовив Арсей, — востаннє ми з тобою бачились рівно тридцять п’ять днів тому.

Сили знову повертаються до нього, і він хапає Ореса в обійми. Той не опирався, але й не підтримував пориву товариша, явно нічого не розуміючи. Нарешті запаси емоцій у Арсея вичерпались, і він коротко прояснив суті справи. Орес вражено помовчав, усвідомлюючи почуте, потім недовірливо похитав головою і запитав:

— А як же ти мене розшукав?

— Це довга історія, — відмахнувся Арсей, — розповім коли-небудь іншим разом. Не пізніше ніж через п’ять хвилин ми повинні залишити це приміщення, — він узяв зі столу принесений із собою пакунок і подав товаришу: — Давай швидше…

Орес квапливо одягнув на себе таку ж уніформу технічного працівника, як і в Арсея, і вони удвох вийшли в коридор та попрямували до ліфта.

— Послухай, Арсею, а як же наш катер? — раптом стривоженим голосом поцікавився Орес.

— Я не займався спеціально його перевіркою, але, судячи з усього, він у цілком нормальному стані, — відказав Арсей.

— Але чому ж тоді?..

— Не знаю, Оресе, не знаю…

Вони підійшли до ліфта, і Арсей натиснув кнопку виклику. Двері миттєво розійшлись, тернійці зробили крок вперед, але раптом немов наштовхнулись на якусь невидиму перешкоду. Перед ними стояв середнього зросту чоловік, ще не старий, але вже з помітною сивиною у волоссі, і, схоже, зовсім не збирався впускати їх до кабіни.

На мить в голові Арсея майнула думка ще раз скористатися психічною зброєю, однак він тут же зрозумів нездійсненність свого наміру: щось невловиме виказувало у незнайомці ще одного представника Терни. Чоловік заблокував двері ліфта, посміхнувся і сказав:

— Привіт, хлопці.

Орес розгублено глипнув на Арсея, чекаючи його реакції, а в пам’яті ніби прорвало якийсь шлюз: перед очима промайнув рідний університет, згадались юнацьке захоплення психічними проблемами, кілька наукових статей із замисленим обличчям на першій сторінці, планетарна конференція і фраза про пластинки за вухами, яка чомусь викликала сміх у залі. Все ще не вірячи до кінця у власну здогадку, він подивився просто у вічі незнайомцю і промовив:

— Добрий вечір, Аліане.

Слова Арсея вдарили чоловіка, неначе струмом. Він миттю втратив свій впевнений вигляд, відразу постарішав, згорбився, і на його чолі з’явилася довга глибока зморшка.

— Що вдієш, — сказав він, тяжко зітхаючи і прихиляючись до бічної стінки, — на Терні я був надто відомою людиною…

Орес дивився на нього вражено і водночас із недовірою.

— Ви… ви той самий Аліан, котрий загинув у космічній катастрофі?

— Той самий, — відповів тернієць, опустивши погляд.

Запало напружене мовчання.

— Вибачте, Аліане, — нарешті промовив Арсей, заздалегідь передчуваючи, як безглуздо звучатимуть його слова, — вибачте, але ми поспішаємо.

— Хлопці, хлопці, — тихо відказав Аліан, — ваш план був чудовим, але ви не могли передбачити, що, крім кількох паліденських сигналізаційних систем, в Оресовому ложі встановлена одна тернійська, відома лише мені та керівництву бази. Отож усі виходи з Теркоса вже блоковані, а через двадцять хвилин сюди прибудуть спецзагони народної гвардії.

Він помітив реакцію Ореса на свої слова і сумно похитав головою:

— Не дивись, Оресе, на мене з такою ненавистю, все ж я врятував тобі життя. Коли капсулу привезли до Ольдегора, ти був майже мертвим навіть за тернійськими поняттями. Твої нутрощі перетворились у справжнісінький вінегрет, і я майже півдоби простояв біля операційного столу. Якби ти не потрапив до мене, до зараз був би вже далеким від наших турбот, бо Арсей нічим не зміг би тобі допомогти.

— А хто ж тоді стільки часу тримав Ореса непритомним? — наливаючись раптовою люттю, процідив Арсей.

— Такою була жорстка умова паліденців. Звичайно, я розумів, що Орес їм потрібен для якихось майбутніх експериментів, і зробив би усе, щоб не допустити цього, але відмовитись одразу-це означало б просто його смерть.

— Ну що ж, спасибі вам за доброту та безкорисливість, — саркастично промовив Орес.

Аліан відповів йому довгим поглядом, у якому не відчувалося ні образи, ні докору.