Леонід Сапожников - Вічний рух

Ось і мій дім. На звичне запитання Адміністратора я лише відмахнувся, швидко пройшов до своєї кімнати, на ходу виймаючи кришталика, вклав його у приймальне гніздо відтворювача і тільки тоді звернувся до кібера:

— Роздрукуй мені результати роботи комісії.

В апараті щось тихо зашелестіло, і через кілька секунд на стіл виповзла тонесенька брошурка. Я рвучко схопив її обома руками, і плюхнувся в плаваюче крісло.

Те, що мене цікавило найбільше, знаходилось на кількох останніх аркушах, однак я змусив себе методично гортати брошуру від самісінького початку. Очі вихоплювали з тексту уривки фраз, перебігаючи з однієї сторінки на наступну. Все, про що йшлося в брошурці, я вже давно знав: і про однобокий характер кліотійської економіки, і про складне екологічне становище в районах інтенсивної розробки копалин, і про обмеженість прав планетарної влади, і про остаточне відмирання мови, традицій, занепад культури, і про невтішну демографічну ситуацію, і про багато-багато інших речей, надуманих і правдивих, просто смішних і дійсно болючих, але поданих настільки тенденційно, що не залишалось ні найменшого сумніву, з якою метою нагнітається вся ця істерія.

І ось нарешті серед чорних рядків тривожно зачервоніло слово «Висновки». Можливо, вже тут починалося щось цікаве, однак я на мить втратив над собою контроль. Рвучко перегорнув останні сторінки спітнілими пальцями та прикипів очима до заголовка «Рекомендації».

Так, вжити невідкладних заходів, це зрозуміло, провести глибокі багатогалузеві дослідження із залученням провідних фахівців — не викликає заперечень, визначити стратегію подальшого розвитку — претензійно, але бог з ним, створити, розробити, запровадити, так, так, розглянути на закритому засіданні… Що?!

«З метою створення найбільш сприятливих умов для глибокого та всебічного аналізу кризової ситуації, що склалась на планеті, та проведення невідкладних заходів для її стабілізації комісія рекомендує Сенату розглянути на закритому засіданні питання про тимчасове припинення у межах Кліо та її адміністративних володінь дії Федеративної Угоди з метою обмеження суверенітету Кліо».

Стратегічних можливостей було дві: або розголосити про наміри Сенату на Кліо, або передати документи на Землю. Без сумніву: другий варіант виглядав переконливіше, однак він вимагав надто багато часу. Отже, потрібно здіймати галас тут, але як? Звичайно, це варто робити через органи масової інформації, та я зовсім не розбирався у напрямках різноманітних кліотійських видань чи симпатіях радіо— та відеопрограм. Ех, як би мені згодилася зараз чиясь розумна порада! Але до кого я можу звернутися? До Найсвятішого Отця? Леанки? Богомила? Мартіна? Джойс? Вітторе? Стоп, стоп, Вітторе!!! Якщо його вже відпустили, то це саме той чоловік, що мені потрібен!

Я кинувся до відеофона і сам набрав потрібний номер, але красива дівчина із сумними очима та опущеними кутиками рота сповістила, що Вітторе у відрядженні і повернеться ще не скоро. Тоді я висловив бажання негайно зустрітися з керівництвом організації радикалів. Подумавши, юнка відповіла:

— Давай свої координати. Мені необхідно порадитись, ти зачекай кілька хвилин.

Я відчув прилив крові до обличчя, однак виявляти зараз емоції було недоречно, і я стримано повідомив свій номер. Хай йому біс, радикали мені більше не довіряють!

Відповіді довелося чекати довгенько, я вже навіть став підозрювати щось недобре, однак панель відеофона врешті ожила. Я миттю ввімкнувся і побачив перед собою те ж саме обличчя.

— Тебе чекають завтра о десятій ранку, за тобою надішлють аеромобіль.

— Але ж я просив негайно, розумієш?

За цілісіньку ніч я навіть не склепив повік. Думки вирували, намагаючись витягнути хоч щось цінне з скарбників пам’яті. Та чомусь пригадав лише батькового приятеля Вінста. Він завжди був добрим порадником нашій родині.

Похмурим ранком я нетерпляче сновигав по двору в очікуванні аеромобіля. Зблиснувши металевими очицями він нарешті припаркувався і мовчазний водій жестом запросив мене до салону. Ми вийшли на одній із вуличок добре знайомого мені старого передмістя і в одному із будинків спустились вузькими темними сходами до підземелля. Та тільки я опинився у невеличкій добре освітленій залі і двері за спиною зрадницьки клацнули, з’явилось відчуття непевності і роздратування.