— Тільки, будь ласка, пліз, скоріше, бо мені ніколи. Чуєте? Квіклі.
— Що? — здивовано перепитала Рая. — Квік… квік?
— Квіклі, що означає — швидше. Час уже вам навчитися англійської мови.
Рая закусила губки. А сьогодні ранком Рома помітив у неї в руках товсту книжку. Рая читала її уважно, рядок за рядком. Частенько поверталася назад і перечитувала знову щойно прочитане місце.
— Що це у вас, Раю? — спитав якось Рома.
Але Рая відразу почервоніла, закрила книжку і вибігла з кімнати. Тільки під час обіду Рома помітив, розгледів назву книжки. Це був «Підручник англійської мови для дорослих»..
Цілком зрозуміло, що Рома мав деякі підстави марніти. Бо такі ознаки уваги до Містера-Пітерса з боку Раї не залишали підстав для сумнівів. Між іншим, помітив усе це й Олесь. Тепер він приходив до лабораторії точно в певний час, робив, що йому треба було, працював біля генератора, не говорячи зайвого слова, — і виходив. На Раю він майже не дивився, а зустрічаючись з нею, був неймовірно ввічливий — такий, що від його ввічливості ставало холодно, як у великий мороз. Цієї крижаної ввічливості не помічала тільки Рая — ніби їй було це остаточно байдуже. Навіть Містер-Пітерс одного разу здивовано підвів очі на Рому й спитав його:
— Чого це він так розмовляє? Мабуть, вони посварилися?..
Він знизав плечима й забув про це.
Рома тільки зітхнув. Що йому залишалося робити?..
Генератор працював. Він працював так стійко, як не бувало це навіть із старим. Містер-Пітерс установив певний розклад досліджень, кожен мав тепер свій час — і найбільший час припадав на долю самого Містера-Пітерса. Звісно, це було цілком зрозуміло. Крім того, ніхто не мав підстав бути незадоволеним: адже новий відрядник дозволяв кожному працювати вдвоє швидше — настільки активніший він був.
Отже, генератор мусів дати найкращі наслідки саме в галузі зв’язку. Містер-Пітерс, випускаючи сиві димові хмари, рисував на всіх клаптиках паперу складні схеми, де ніхто, крім нього, не міг би нічого розібрати, розривав їх на ще дрібніші клаптики, лаявся півголосом, знов рисував, перекреслював. Рома, що став тепер його вірним помічником, з розпорядження Містера-Пітерса тримав вахту біля генератора, стежачи за лампою й покажчиком частоти. Він стояв і прислухався. А Містер-Пітерс злісно шепотів:
— Звісно, вони й досі гадають, що можна тільки близько… що певний, сталий зв’язок на ультракоротких хвилях можливий лише тоді, коли… коли відрядник і приймач бачать один одного… оптична видимість, ха-ха!.. ніякої видимості, ніякої, я кажу… ось — схема має бути така.
Він знов рисував, рисував і шепотів:
— Марконі ще року 1933-го встановив певний зв’язок на дециметровій хвилі між Ватиканом та Кастель-Гвандольфо. Що ж, невже на відстані 18 кілометрів вони таки й бачили один одного?
— А може й бачили… я, наприклад, думаю… — насмілився подати голос Рома.
Але Містер-Пітерс гримнув на нього:
— Ти думаєш? Та тобі такого за штатом не покладено, ось що. Хм, він думає!.. М-да, це зробив Марконі. А ось року 1934-го було вже встановлено сталий комерційний зв’язок з друкувальними автоматичними апаратами між Англією й Францією, між Лямпне й Сент-Енглевер. Ти, харчосмаче, як думаєш, чи бачили вони один одного між Лямпне й Сент-Енглевером, га?
Рома ображено мовчав.
— Ні чорта вони не бачили, бо цей зв’язок було встановлено вже на відстані 56 кілометрів. А довжина хвилі яка була? Га? Слухай: сімнадцять сан-ти-мет-рів. Розумієш, ти?
Не чекаючи на відповідь, Містер-Пітерс знов схилився над рисунком своєї заплутаної схеми. Несподівано він вигукнув:
— Яка хвиля зараз, га?
— Два з половиною сантиметри, — відповів Рома.
— Можеш працювати з своєю їжею, — розпорядився Містер-Пітерс, — мені треба дещо придбати. Тільки щоб хвиля залишалася такою ж самою. Розумієш?
— Це мені ще краще, — відгукнувся Рома, — бо на двох з половиною сантиметрів я ще не працював.
— Отже, працюй. Я пішов.
І Містер-Пітерс зник за дверима. Рома поглянув іще раз на показник частоти: все було гаразд. Він узяв з шафи свої продукти. На білому тлі густої сметани-ряжанки цвіли зелені пухнасті квітки: то була активна цвіль. Позавчора Рома сам посадив на ряжанку культуру цієї цвілі. Сьогодні він вирішив просвітити ряжанку, щоб узнати, як впливатиме на цвіль. Проміння мусіло вбити культуру цвілі й не дати їй далі поширюватись.
Рома поставив мармуровий столик зручніше. Між касетами він установив чашку з ряжанкою. Повернув ручку: шипіння погучнішало. Рома уважно лічив:
Читать дальше