Фінальний турнір. «Ви нам ще за Сталінград відповісте!»
Аби краще підготуватися до фінального турніру, радянська федерація футболу вирішила провести товариський матч з головним потенційним суперником – збірною ФРН на її полі. Через півстоліття важко аналізувати мотиви і доцільність такого кроку, проте очевидним є незаперечний факт: німці напередодні ЄВРО деморалізували радянську збірну, розгромивши її з рахунком 4: 1. Всі м’ячі в матчі забив Герд Мюллер, якому за тиждень вручили «золоту бутсу» – другу в його кар’єрі. Хтозна, чим би закінчився Чемпіонат Європи і яка була б доля «зіркової» збірної ФРН, не будь в її складі малюка Мюллера і не набери він таку приголомшливу форму.
З жеребом збірної СРСР пощастило – з усіх можливих суперників радянська команда отримала найбільш прийнятну Угорщину. Нагадаємо, що саме угорці з усіх сильних європейських збірних були для команди СРСР найбільш зручним суперником. Пощастило і в цій грі.
Матч на домашній арені «Андерлехта», що зібрав усього 2000 глядачів, розпався умовно на три практично рівних відрізка. У перші тридцять хвилин угорці володіли м’ячем, ініціативою і раз за разом накочували хвилі атак на ворота Рудакова. У цей час з найкращого боку проявили себе центральні захисники Муртаз Хурцилава і Володимир Капличний. Перелом у грі наступив на 31 хвилині, коли, отримавши скиду від Банішевського після помилки воротаря, Володимир Онищенко бив по порожніх воротах, але направив м’яч вище поперечини.
У наступні 20 хвилин свої моменти не реалізували Віктор Колотов, Володимир Трошкін, знову Колотов, Реваз Дзодзуашвілі, Онищенко. Особливо небезпечним виглядав вихід Колотова сам на сам з воротарем, але у півзахисника радянської команди не вийшов удар. А на 53-й хвилині після поданого Анатолієм Байдачним кутового Анатолій Коньков забив гол, який, як з’ясувалося потім, виявився переможним.
Угорці не збиралися здаватися – на поле відразу ж з’явилися нападники Дунаї і Флоріан Альберт, і в грі знову наступив перелом. І з 60 хвилини до фінального свистка вже виблискував своєю майстерністю Рудаков: за останні півгодини він відбив шість ударів у створ з гри і навіть пенальті! Це трапилося після того, як під саму завісу матчу Хурцилава уклав на траву ветерана збірної Угорщини Альберта. Підійшов до м’яча Замбо, бив у лівий від Рудакова кут не на силу, а на точність. Воротар київського «Динамо» не став стрибати до удару і витягнув м’яч практично в нижньому куті.
Цей момент і став ключовим у першому півфіналі. Як зазначає WorldSoccer, якби основний час матчу завершився внічию, в додаткові півгодини шанси угорців були значно вищими, оскільки вони виглядали краще підготовленими фізично і думали виключно про перемогу, тоді як радянська команда лише відбивалася.
У паралельній зустрічі в Антверпені, де стадіон був переповнений, бельгійські уболівальники побачили, що їхня молода команда вже досягла рівня провідних світових збірних. Господарі боролися зі збірною ФРН за кожен клаптик футбольного поля, більше володіли м’ячем і навіть завдали більше ударів по воротах, ніж «непереможна машина». Біда бельгійців була в тому, що лише двічі вони не встежили за ривками Мюллера. Цього німцям виявилося достатньо для підсумкової перемоги.
Бельгійські вболівальники так засмутилися з поразки своєї збірної, що за три дні підтримати свою команду в матчі за третє місце в Льєжі зібралося менше семи тисяч прихильників футболу. А подивитися було на що, адже Раймонд Гуталс створив у Бельгії відмінну команду. У воротах стояв Крістіан Піо – один з кращих голкіперів Європи того часу. В обороні заправляв досвідчений 31-річний захисник «Андерлехта» Жорж Хейленс. З центру поля діями партнерів «диригував» талановитий диспетчер Вілфрід Ван Мур. Але головна «зірка» національної команди грала попереду – форварда Поля Ван Хімста знали у всіх куточках Європи. Бельгійці впевнено переграли угорців, що так і не оговтались від «несправедливої» поразки в півфіналі.
Фінальний матч, як не сумно про це писати, вийшов грою «в одні ворота». Ні морально-вольові якості, ні зіграність, ні оборонна тактика – ніщо не допомогло збірної СРСР встояти перед кращою командою континенту.
Вже з перших хвилин німці включили позамежні швидкості й просто зім’яли тактичні побудови збірної СРСР. Чого вартий лише перший м’яч, забитий збірною ФРН у фіналі: Беккенбауер пройшов майже до чужого штрафного, віддав направо Нетцеру, той підібрав ногу і завдав потужного удару – поперечка! М’яч відскочив до Хейнкеса, який пробив зльоту – на цей раз врятував Рудаков. Але тут же на добиванні першим виявляється Мюллер, який буквально вносить м’яч у сітку. За всім цим неподобством спостерігали шестеро (!) гравців збірної СРСР лише в межах свого штрафного майданчика…
Читать дальше