Макс Кідрук - Небратні

Нині мені здаються безглуздими всі дискусії з приводу того, що Російська Федерація, відірвавши від України Автономну Республіку Крим, знехтувала зобов’язаннями, покладеними на неї Будапештським меморандумом, і цинічно порушила основні пункти угоди. Як на мене, у березні 2014-го вже давно не було чого порушувати: де-факто Російська Федерація в односторонньому порядку денонсувала Будапештський меморандум задовго до подій у Криму та подальшого безпосереднього військового вторгнення до України, а саме – взимку 2005–2006 років, під час першої «газової війни» між «братніми» державами.

У третьому параграфі Будапештського меморандуму йдеться про те, що США, Велика Британія та Російська Федерація «підтверджують Україні зобов’язання… втримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду».

Українсько-російські газові відносини офіційно перейшли у фазу відкритого протистояння на початку 2005 року, після загострення відносин між Україною та РФ унаслідок успіху Помаранчевої революції, перемоги у президентських виборах Віктора Ющенка [23] Віктор Андрійович Ющенко (нар. 1954) – український політик, третій президент України, голова Національного банку України в 1993–2000 роках, прем’єр-міністр України в 1999–2001 роках. Діяльність Ющенка як президента України була досить суперечливою. Він розпустив ДАІ, державну автоінспекцію, скасував візовий режим для громадян ЄС і США, запровадив значну матеріальну допомогу при народженні дитини. Водночас Ющенко не зміг упоратися із розбратом у стані своїх партнерів, із якими разом переміг під час Помаранчевої революції. та проголошення курсу на зближення з Європою. Проте видається помилковим вважати співпрацю НАК «Нафтогаз України» (та його попередників, оскільки час заснування компанії «Нафтогаз» – травень 2008 року) та російського «Газпрому» до 2005-го безпроблемною чи безконфліктною. Задовго до того, як в Україні опинилися при владі демократичні проєвропейські сили, Російська Федерація маніпулювала ціною на природний газ як потужним важелем впливу на внутрішню та здебільшого зовнішню політику України; тобто чинила економічний тиск, удаючись якраз до того, чого зобов’язалась не робити, підписуючи Будапештський меморандум.

Першу міжурядову газову угоду між Україною та Росією було підписано через кілька місяців – у лютому 1994 року. За умовами договору, що мав чинність упродовж двох десятиліть, до 2005-го, Росія щороку зобов’язувалася постачати Україні не менше ніж 50 мільярдів кубометрів газу. Ціну газу сторони домовилися визначати в додаткових контрактах, причому «Газпром» залишив за собою право щороку її переглядати. В угоді 1994 року було заборонено реекспорт російського газу з території України, але дозволено бартерні розрахунки, як-от покриття газових боргів за рахунок будівельних робіт на замовлення «Газпрому».

Паралельно із наростанням газового протистояння тривала «холодна війна» за Чорноморський флот.

Після розпаду Радянського Союзу ситуація із Чорноморським флотом відзначалася особливою складністю. 24 серпня 1991 року Україна згідно з Актом проголошення незалежності почала будувати суверенну незалежну державу, гарантом безпеки якої мали стати власні збройні сили. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про воєнізовані формування в Україні» всі воєнізовані формування, розташовані на території країни, підпорядковані Верховній Раді України. Пізніше було створено Міністерство оборони України. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила два законопроекти – «Про Збройні сили» та «Про оборону», офіційно проголосивши створення національних Збройних сил. Менш ніж за місяць, на початку 1992 року, росіяни зініціювали широкомасштабні дії проти України. Завдання-мінімум: не ділитися Чорноморським флотом. Завдання-максимум: утримати територію дислокації флоту – півострів Крим.

Російська пропаганда стверджує, що Чорноморський флот не залишився у складі ВМС України винятково через небажання моряків і офіцерів флоту присягати на вірність Україні. Це ще один міф із тієї опери, що й історії про нерозривну дружбу та братерство, утиски російськомовних в Україні та легіони кровожерливих націонал-фашистів, які після Революції гідності 2013–2014 років нібито тероризують населення на сході країни. 22 лютого 1992 року присягу на вірність Україні склав 880-й окремий батальйон морської піхоти – найкращий у Чорноморському флоті за результатами попереднього, 1991-го, року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон (до початку квітня Чорноморський флот формально перебував у підпорядкуванні штабу в Москві). Після цього бойові з’єднання флоту почали комплектувати винятково з росіян, а за місяць головнокомандувач ЧФ Ігор Касатонов [24] Ігор Касатонов (нар. 1939) – російський воєначальник, командувач Чорноморського флоту ВМФ Росії (1991–1992), перший заступник головнокомандувача ВМФ (1992–1999), адмірал. перейшов до більш рішучих дій, наказавши російським морським піхотинцям узяти під охорону школу прапорщиків у Севастополі, де було розміщено організаційну групу з формування ВМС України, штаб військово-повітряних сил Чорноморського флоту та штаб Кримської бази у селищі Новоозерне (тамтешній взвод охорони також розформували через складання присяги на вірність Україні).