Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Корольков запитав Блюменфельда, чи були схожі між собою Гочіяєв і той чоловік, що приходив до нього. Блюменфельд відповів: «На фото була людина з простакуватим обличчям, а той, хто приходив, кому я здав в оренду приміщення, ззовні виглядав інтелектуалом. У мене склалося враження, що він єврей. До того ж єврей із кавказьким корінням. І я про це неодноразово заявляв слідству» [39] Корольков И. «Фоторобот не первой свежести»; цит. в: Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 127. .

Незабаром після своєї зустрічі з Корольковим Трепашкін був заарештований, а в його помешканні провели обшук. Йому висунули звинувачення у володінні зброєю без дозволу, але суддя це звинувачення негайно зняв. Тоді Трепашкіна звинуватили в неналежному використанні секретних матеріалів і присудили до чотирьох років виправно-трудового табору на Уралі. Його свідчення так і не пролунали в суді.

Після арешту Трепашкіну вдалося передати до газети «Московские новости» записку з описом секретного документа, з яким він нібито поводився неналежним чином. Він пояснив, що дав своєму колишньому колезі, полковнику Шебаліну, розшифровку підслуханої розмови між членами Гольяновського організованого лочинного угруповання, з якої можна було зрозуміти, що колишні і теперішні агенти ФСБ є членами цього угруповання й брали участь у вбивствах. Трепашкін сказав, що документи, в оприлюдненні яких його звинуватили, не могли мати грифа «секретно», бо закон про державну таємницю забороняє засекречувати інформацію щодо незаконних дій, вчинених держпосадовцями.

З арештом Трепашкіна в розслідуванні вибухів у житлових будинках настало затишшя. Тим, хто бажав далі займатися цим питанням, бракувало слідчих інструментів на кшталт права залучати свідків, і до того ж вони знали, що надмірна активність може коштувати їм життя.

Ось за таких обставин я несподівано виявився в Росії одним із головних обвинувачів путінського режиму. «Темряву на світанку» було опубліковано в травні 2003 року, а за місяць відбулася презентація книжки у Вашингтоні, в Інституті Гадсона. За день до цієї події я отримав електронного листа від Олександра Гольдфарба — емігранта, якого я знав ще з радянських дисидентських кіл у Москві 70-х років і який працював тепер помічником у Березовського. Він запитував, чи не заперечую я проти присутності на презентації «німецької знімальної групи». Я відповів, що не заперечую, і він прийшов із цією групою, що складалася з подружжя — Андрія Некрасова та Ольги Конської, а також із Альоною Морозовою, мати якої загинула під час вибуху на вулиці Гур’янова, а сестра надала Трепашкіну повноваження розслідувати цю справу.

Під час презентації я пояснив, чому вважаю вибухи в житлових будинках провокацією, призначеною забезпечити прихід до влади Путіна. Моя розповідь увійшла до фільму «Недовіра», прем’єра якого відбулася в 2004 році на кінофестивалі «Санденс». Російськомовна версія фільму з’явилася на YouTube і розповсюджувалася в Росії на DVD. «Темряву на світанку» теж було перекладено російською мовою, а великі уривки з неї публікувалися в пресі.

На жаль, люди, які могли допомогти зробити ці вибухи серйозною політичною проблемою, зникали. У 2004 році Анна Політковська, провідний російський журналіст-розслідувач, вимагала від кандидатів на посаду президента Росії відповідей на нез’ясовані питання, пов’язані з підривами житлових будинків. Олександр Литвиненко в Лондоні продовжував доробляти свою книжку й висловлювався з приводу цієї справи. Політковську було застрелено в ліфті її будинку 7 жовтня 2006 року. Литвиненко помер від радіаційного отруєння 23 листопада того ж року — в лондонському суші-барі йому підсипали до чаю радіоактивний полоній.

Через те, що померло так багато людей, які розслідували вибухи в житлових будинках (усі вони, крім Литвиненко, були моїми особистими друзями), я залишився одним із небагатьох, хто продовжував стверджувати, що цю вражаючу провокацію не можна ігнорувати. 17 травня 2007 року, виступаючи перед Комітетом із закордонних справ Конгресу США зі свідченнями щодо російської зовнішньої політики, я пояснював роль, яку зіграли ці вибухи. Я сказав ось що (ці слова потім широко цитувалися): «Коли Єльцин і його родина зіткнулися з імовірністю кримінального переслідування, було розроблено й здійснено план із забезпечення наступника, який гарантував би Єльцину та його сім’ї, що їм не загрожуватиме переслідування, а кримінальний розподіл власності в країні не підлягатиме перегляду.