Віктор Суворов - Оповіді визволителя

• Аеродроми, позиції зенітних ракет, лінії РЛС ППО — щоб радянська авіація змогла успішно завдавати ударів по силам противника.

Ще однією важливою ціллю для радянських ракетних військ стратегічного призначення на цьому етапі були головні морські порти — удар по ним мав був забезпечити ізоляцію Європейського континенту з тим, щоб не допустити перекидання великих військових формувань з-за океану.

Радянські стратеги абсолютно справедливо вважали, що перший ядерний удар мав бути нанесений несподівано, він мусив бути коротким і гранично інтенсивним. Коли розтягнути його хоча б на кілька годин, ситуація може радикально погіршитися: частини противника можуть піти з місць постійної дислокації, авіація буде розосереджена, вище керівництво сховається в спеціальних укриттях, де знищити його буде дуже складно або взагалі неможливо. Саме тому перший удар мав бути нанесений максимально можливою кількістю ядерних боєприпасів.

Другий етап мусив початися негайно після закінчення першого і тривати кілька годин. У цей період по противнику мав бути завданий масований удар силами всіх повітряних армій всіх фронтів і дальньої бомбардувальної авіації, яка передана в розпорядження Головнокомандувача військами стратегічного напрямку.

Повітряні сили, які планувалося використовувати для нанесення цього удару, мали розділитися на кілька хвиль, які йдуть одна за одною. У першій хвилі мусили діяти всі літаки розвідувальної авіації стратегічного напрямку, причому не тільки літаки, безпосередньо призначені для повітряної розвідки, а й ті екіпажі винищувальних і винищувально-бомбардувальних частин, які мали підготовку в якості повітряних розвідників — всього більше тисячі машин плюс безпілотні літальні апарати.

Головне завдання цієї хвилі — оцінка результатів першого ядерного удару і виявлення цілей, які не були знищені.

Відразу за цією хвилею мав статися виліт основних сил всіх повітряних армій. Їхня зброя — як звичайна, так і ядерна. Цілі повітряного удару на цьому етапі майже ті ж самі: потрібно підчистити те, що не зметене першим ракетним ударом. Крім того, авіація здатна робити те, чого не можуть ракети, — виявляти і знищувати рухливі цілі: танкові колони, які зуміли вийти з місць дислокації, групи літаків, які покинули аеродроми і перелетів на тимчасові злітно-посадочні майданчики, обладнані на автострадах, рухливі ракетні батареї, розосереджені засоби ППО.

У третій хвилі знову йдуть розвідники — для того, щоб зафіксувати результати повітряних ударів.

Радянські стратеги вважали, що масована повітряна операція може бути проведена без значних (за радянськими поняттями) втрат, оскільки багато радіолокаційних станцій противника до того моменту будуть зруйновані, комп’ютерні системи і лінії зв’язку пошкоджені, а частини противника — деморалізовані.

Під час проведення повітряної операції особовий склад радянських штабів і розвідувальних органів мав з граничною точністю оцінити інформацію, що надходить як про результати першого ядерного удару, так і наступного за ним удару авіації.

У цей же самий час ракетні частини і з’єднання, які завдавали першого удару, мали готувати удар повторний. Деякі ракетні бригади фронтів, загальновійськових і танкових армій, ракетні дивізіони мотострілецьких і танкових дивізій не приймали участі в першому ударі тому, що знаходилися занадто далеко від лінії фронту. У момент нанесення першого удару всі вони мусили почати стрімке висування до заздалегідь визначених вогневих позицій і в міру готовності завдавати ударів по призначеним для них цілям.

Відразу після повернення авіації на свої бази мав початися третій етап операції. Цей етап мусив тривати зовсім недовго, як і перший. За своєю силою він, звичайно, не міг бути таким же потужним, як перший. Бо в першому ударі найважливіша роль була відведена 43-й і 50-й ракетним арміям (штаби відповідно у Вінниці і Смоленську). Їхній інтерес — відстрілятися якомога швидше при першій можливості. Все, що стояло на бойовому чергуванні, має полетіти в перші хвилини, інакше противник все це накриє, і від мегатонних зарядів і стратегічних носіїв не буде ніякого толку. Зрозуміло, ракетні армії мали деяку кількість запасних носіїв і зарядів для повторного залпу, однак цей резерв завжди був менший половини початкової сили.

З іншого боку, в повторному ракетному ударі могли взяти участь ті ракетні частини тактичних і оперативно-тактичних носіїв, які встигли висунутися з глибини території.