Крістіна Бердинських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

У нічних подіях постраждав колега Євгена – Святослав. Він пішов на Грушевського надавати першу допомогу о 18.00, а повернувся о 3-й ранку з розірваними штанами й травмою від осколка гранати у нозі.

***

Іван, 24 роки, Івано-Франківськ. Фармацевт-провізор. Приїхав на Євромайдан 3 грудня, був тут безперервно два тижні. Потім повернувся додому (чекала робота) і від того часу їздив до Києва лише на вихідні. На останні вихідні теж приїхав і потрапив у вчорашню історію. 19 січня Іван чергував з 16.30 до 1-ї ночі. Бігав між Грушевського, профспілками й мерією, приносив ліки й матеріали, яких не вистачало, а також працював на вулиці. Десь о 23.00 біля колон надавав першу допомогу людині, яка отруїлась газом і дістала поранення від осколків гранати. У цей час обстрілювали цю територію, тому осколки потрапили і в ногу Івана (як бачите на фото).

Хлопець розповідає, що 20 січня сутички між «Беркутом» і людьми продов-жились. Особливо діставалося тим, хто занадто близько підходив до барикад. Одна жінка дістала травми від пострілів одразу трьох беркутівців – у голову, груди і в ногу. Операцію по видаленню гумової частки з її тіла робили прямо у медпункті на Грушевського. Там чергував хірург і, щонайменше, 12 медичних працівників. Більше 20 лікарів працювали «у полі» на Грушевського. Основні травми: газові отруєння, кульові поранення, забої легкої й середньої тяжкості, кровотечі через порізи та інші. Учора Іван діставав гумовий шматок з-під ока одного хлопця.

Фармацевт-провізор уже мав бути в Івано-Франківську, але зателефонував на роботу й узяв відпустку за свій рахунок. Залишиться тут до тих пір, поки у цьому є потреба. (На фото внизу те, чим стріляють)

21 сiчня 2014

Настя, 21 рік. Навчається на режисера документальних фільмів на 1-му курсі в Національному університеті ім. Карпенка-Карого.

Про Настю я дізналася випадково. Її контакт був вказаний у SOS -повідомленні про затримання студентів Карпенка-Карого. Вона відразу взяла на себе координацію між журналістами, адвокатами й родичами хлопців. Відповідала на численні дзвінки. Каже, що знає затриманих студентів особисто. Вони проживають у гуртожитку на одному поверсі. Ніхто з них не здатний до якихось занадто активних дій на барикадах, кидання коктейлів Молотова чи чогось подібного.

Їх затримали, коли вони поверталися зранку додому з Майдану. Настя розповідає, що о 5-й годині ранку друзі отримали від них повідомлення. Хлопці писали, що повертаються до гуртожитку. Далі зв’язок з ними обірвався. Знайомі почали хвилюватись. Об 11-й отримали смс від Саші Шкрабака, який написав, що знаходиться в міліції. До цього студенти Карпенка-Карого обдзвонили всі райвідділи міліції. Їм відповідали, що затриманих у них немає.

Друзі студентів чергували під Дніпровським райвідділом, потім постійно під СІЗО. Вони об’єднались у боротьбі за своїх знайомих, зроблять все можливе й неможливе, щоб їх визволити. «Я зрозуміла, що вже нічого не боюсь. Я знаю цих хлопців особисто. Це несправедливо! Я вірю в справедливість і що все буде гаразд», – каже Настя. Сама вона з Червонограду Львівської області, четвертий рік у Києві.

Коли хлопців відпустять, а це обов’язково станеться, вони дізнаються, як їх підтримували друзі. Сподіваюся, це їм допоможе забути перебування у неволі, як страшний сон.

***

63-річний пенсіонер Іван, Київ, Виноградар. Ходить на Майдан уже другий місяць. Переважно ввечері, бо вдень сидить з онуками. «А коли діти повертаються з роботи, я йду на Майдан», – розповідає пенсіонер. Підійшла до нього, бо він дуже завзято прибирав сніг на площі. На момент нашої зустрічі пан Іван працював із лопатою в руках уже годину. Сподівається, що до 21.00 вдасться прибрати майже весь сніг на Майдані. Лопату взяв у Будинку профспілок. «Сніг пішов, і я надумав працювати. Хтось же мусить це робити», – пояснює він. За час нашої розмови, а вона тривала не більше п’яти хвилин, до нього підійшли два молодих хлопці й два чоловіки – хотіли розчищати сніг замість нього (зараз у центрі велике прибирання, комунальним службам потрібно приїхати на майстер-клас). Але пенсіонер учепився в лопату й не відпускав її. Таке враження, що йому потрібна ця робота, щоби не думати про щось інше. Запитала, навіщо він ходить на Майдан. «Я думаю, Україна зміниться після цього», – коротко відповів він і заплакав. Стало дуже незручно, адже хотілося подякувати пану Івану за добру справу, а не доводити його до сліз.

Таких людей точно не зламати. Вони нічого вже не бояться і стоятимуть заради майбутнього своїх дітей і онуків.