Павло Штепа - Московство

Українське село не вдалося змосковщити до 1917 року, і воно стало основою і джерелом протимосковських сил. Щоби знищити його, Московщина взялася після 1917 року московщити наше село якомога швидше і більше. Тепер у сільських школах навчають московської мови, московських пісень. З пісень, що їх подає радіо — 75% московські. Коли сільські книгозбірні (клуби) замовляють україномовні (навіть з московським змістом) книжки, журнали, часописи, то одержують москвомовні. Про це пишуть навіть часописи УРСР. А ще ж 1920 року етнограф Гнат Танцюра збирав пісні по селах, де знайшов: українських — 2157, московських — 135, польських — 20, «радянських» — 103.

Сто років тому московський націоналіст М. Катков писав: «Польська революція є дрібницею порівняно з українським національним рухом. Польська революція може відірвати від імперії лише один край (Польщу), а втрата України-це кінець московської імперії». А німецький політик і міністр твердив: «Хто має Київ, той переможе московську імперію» [738] [738] P. Rohrbach «Weltpolitischen Wanderbuch». . Вся величезна пропагандивна московська машина вдень і вночі роками не вгаває: всі держави світу не переможуть СРСР, якщо буде єдність і дружба його народів. І та ж московська пропаганда від Переяслава 1654 року по сьогодні закликає (навіть і українців) вигублювати «изменников, сепаратистов, мазепинцев, петлюровцев, бандеровцев». Жодний москвин не назвав наш визвольний рух «українським», а завжди чіпляє йому вищенаведені приклади. Іншими словами — Московщина боїться патріотизму поневолених нею народів, на чолі з найбільшим — українським. Українські комуністи відразу переконалися, що московські комуністи тримаються старої монархічної засади: «Не было, нет и быть не может никакой Украйны». Нарком «радянської» української республіки Василь Шахрай на власному досвіді побачив, що він не є ніяким міністром, а лише — московським попихачем. Проте найбільше, на що він спромігся — написав книжку («Революція на Україні»), якою намагався переконати північного хижака, що його здоров’ячку пошкодить їсти південних овець. Не переконавши, він — разом з С. Мазлаком — написали другу («До хвилі»), в якій закидали московським комуністам шовінізм та загарбництво і доводили право України мати свою самостійну радянську республіку та свою незалежну від Москви комуністичну партію.

Саме тоді точилася кривава війна за державну незалежність України. Заходила небезпека, що підпора Московщини в Україні — українські комуністи та соціалісти прозріють і відмовлять у послуху Ленінові, а приєднаються до УНР. Московщина змушена була відновити «Уряд Української Радянської Республіки», а за першої ж нагоди вигубила Ю. Лапчинського, В. Шахрая, С. Мазлака та їхніх однодумців. Так само лицемірно Московщина мусила дозволити «українізацію України». Провідні члени КПУ О. Шумський, М. Волобуїв, М. Яворський, М. Хвильовий та інші наважилися виступити проти шовінізму московської «демократії». Сільський спротив «радянській» владі став загрозливим. Використовуючи це ослаблення московської влади в Україні, недобиті українські патріоти гарячково кинулися до національної творчої праці. За жахливих матеріальних обставин, голодні-холодні, вони виконали за неповні 10 років величезну національно-культурну працю, на яку інші народи витратили десятки років за сприятливих обставин. Українська Академія Наук, заснована 14 листопада 1918 р. гетьманським урядом, а не радянським, розгорнула величезну діяльність: склала і видала 35 українських технічно-наукових словників, розпочала наукові дослідження з усіх царин життя українського народу. Написали і видали українські шкільні книжки. Виходило десятки наукових, технічних, літературних журналів українською мовою. Твердо ставили на ноги українські часописи, видавництва, український театр, українське шкільництво. Розбудовували українські музеї, упорядковували українські архіви. З’явилися десятки молодих українських науковців, письменників, митців. Скинувши московські духовні кайдани, традиційна українська національна культура почала знову розквітати. Наслідком цього мала стати з’ява нових шевченків, бортнянських, боровиковських, могил, хмелів, мазеп, святославів, володимирів. Примара відродження Києво-Руської держави перелякала Московщину, і вона почала нищити весь цвіт нашого національного відродження, доки він ще не дав плодів. Вигубила 1933 року тисячі українських академіків, професорів, науковців, письменників, митців, учителів, священиків, кооператорів і всіх інших творців української культури. Кинулася нищити саму основу української нації — наше селянство. Лише одного 1933 року вигубила голодомором 8 мільйонів українців. Але…