Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

« Наша легендарна Генпрокуратура разом із президентом порушила кримінальну справу проти уряду, проти казначейства, проти в.о. глави Фонду держмайна, фактично проти мене, за те, що ми хотіли навести порядок. Нормально? Ми привели до влади помаранчевого президента, поставили демократичну коаліцію, добре налагодили роботу уряду. І тепер мій демократичний президент порушив проти мене кримінальну справу !»

Який вал неприпустимого для прем'єра нігілізму і недостойної порядної людини неправди! По-перше, кримінальну справу Президент не може порушити апріорі — це справа слідчого і прокурора. По-друге, сам факт порушення кримінальної справи ще далеко не означає, що скоєно злочин і винний неодмінно опиниться за ґратами. Тому таке бурхливо-емоційне хвилювання прем'єра видається дивним. По-третє, прем'єр могла лише судити про підставність чи безпідставність порушення кримінальної справи. Наскільки відомо, і не лише мені, у травні 2008 р. казначейство припинило фінансування одного із вищих органів влади — Фонду державного майна України, і щоби виплатити зарплату працівникам, голова Фонду взяла у банку кредит під заставу своєї київської квартири, про що вся Україна дізналася із теле- і радіопередач, публікацій у пресі та інтернеті. То була підстава для порушення кримінальної справи чи ні? І студент-юрист відповість: «Однозначно була». Ця справа очевидно порушена за фактом. А ось і друге — проти в.о. глави Фонду держмайна Андрія Портнова; тут також була підстава — спроба рейдерського захоплення Фонду державного майна. Про неї теж широко повідомляли ЗМІ. Спроба не вдалася і не може законно вдатися з однієї простої причини — голову Фонду державного майна України призначає і звільняє Верховна Рада України. Це не функція уряду і прем'єр міністра. Але чому Ю. Тимошенко заявила, що кримінальні справи порушені «фактично проти мене»? Здогадатися не важко. Казначейство із власної ініціативи припинити фінансування одного з вищих органів державної влади просто не могло, мабуть, таку цінну вказівку дала сама Ю. Тимошенко, ось і захвилювалася. Те ж саме із спробою рейдерського захоплення Фонду державного майна України. Такий законослухняний народний депутат України і досвідчений юрист, як Андрій Портнов, теж навряд чи зважився би самовільно захоплювати Фонд Державного майна. Зрештою, на цю, ще не бачену в Україні акцію він приїхав не сам, а у парі з Ю. Тимошенко, яка в обхід Верховної Ради України намагалася представити його як нового керівника Фонду. Ну хіба це не авантюра і провокація? Звичайно, що на такі дикі дії Президент України як гарант дотримання Конституції не мав права спокійно дивитися і видав указ про призупинення постанов Кабінету Міністрів щодо Фонду держмайна як — прийнятих із перевищенням наданих повноважень. Відповідно і прокуратура мусила зреагувати — дикунські речі у вищих ешелонах влади слід розслідувати хоча б для того, аби вони більше не повторилися.

Тепер Ю. Тимошенко та її оточення вже не пробують змінити керівництво Фонду держмайна через уряд, а внесли відповідний проект у Верховну Раду. Чому ж спочатку так не зробили? Ось такі пироги. А вся біда в елементарному невігластві — Ю. Тимошенко керує тепер урядом, як колись кооперативом «Термінал» і ЄЕСУ. Але це ж далеко не рівнозначні інституції.

4. Гидота від першого віце-прем'єра

Провально програвши вибори у Київраду, вожді БЮТ, у звичному для них стилі, стали звинувачувати у своїй біді... Президента України! Ось слова першого віце-прем'єр-міністра України Олександра Турчинова, сказані ним на брифінгу одразу після завершення голосування 25 травня 2008 року:

«Усі фальсифікації та підкуп робилися демонстративно, з підтримкою секретаріату президента і самого президента, тому вони проводилися так нахабно».*

Грізно сказано. Перший віце-прем'єр ні трохи не відстає від прем'єра. Але його звинувачення особливі. Фальсифікація виборів, тобто спотворення народного волевиявлення, є одним із найбільших злочинів у світі. В Україні за такі діяння передбачене кримінальне покарання у вигляді кількох років позбавлення волі. Якщо про такі дії стало відомо першому віце-прем'єр-міністрові, до того ж колишньому голові Служби безпеки України, то невже він не знає, як розпорядитися відповідними матеріалами і доказами скоєного? Важко собі уявити, що він не знає. Але з ним може бути все — мені відомо про подібне із власного досвіду. Однак, найімовірніше, цей кандидат у мери столиці у такий незграбний спосіб намагається пояснити свою нищівну поразку. Бо він же програв не 2-3 голоси, а набрав удвічі менше за переможця! Якщо програв (не всі ж можуть виграти), то хоча б веди себе пристойно, а то звинувачує президента у фальсифікації виборів. Звичайно, що така, публічно оприлюднена, інформація принижує честь, гідність і ділову репутацію особи, і вона може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Та дуже розумний Олександр Валентинович так сказав, що ніхто на нього у суд не подасть! Я запитаю: «Якого президента звинуватив у фальсифікаціях київських виборів О. Турчинов?» У юридичній площині тут немає конкретики тож, можна подумати про якого завгодно президента, навіть ЄЕСУ. І лише слова щодо «секретаріату президента» підказують потрібний напрям думки, але це читачеві, а не юристу. Баптистський пастор діє тепер так, як у середньовіччі — католицькі єзуїти, та у такий спосіб безперестанно і невтомно кидає болотом у Президента. Нічого собі — союзник. Але хіба він християнин? Комсомолець!