Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Про район теж писали. Величезна публікація доктора економічних наук професора Вячеслава Дедекаєва мала красномовну назву: «Бродівський феномен», а Левко Лук'яненко зі шпальт «Української газети» у заголовку статті закликав: «Вчіться у Дмитра Чобота». Так що зроблене мною дає підстави не лише цим пишатися, а заодно й пред'явити відповідні вимоги іншим представникам української влади.

Насамперед попрошу Ю. Тимошенко: «Назвіть, пані Юлю, речі, які ви зробили у житті і якими пишаєтеся?» Це дуже гарне запитання. Його мені поставив ще у 1992 році австрійський сценарист, який тоді знімав фільм про Йозефа Рота і місто Броди. І хоча запитання було поставлене несподівано, я йому довго перераховував усе, що зробив корисного для людей і що є предметом моєї гордості, — починаючи від створеного мною Бродівського краєзнавчого музею і закінчуючи Актом проголошення незалежності України. А на запитання: «Ваша найбільша мрія», я відповів: «Мрію, щоб Україна стала заможною, процвітаючою державою, а рівень добробуту мого народу не поступався провідним країнам Європи, і робитиму для цього все, що зможу». Нагадаю, тоді прилавки всіх магазинів були абсолютно порожніми, їх теж знімали телекамерами. «Дуже добре! — вигукнув сценарист, коли йому переклали сказане. — «На цих словах ми і закінчимо наш фільм», — радісно оголосив він. Фільм кілька разів показало австрійське телебачення, він закінчувався моїми словами, і його в Австрії та Німеччині бачили брідщани.

Дуже добре знаючи тему, я навіть не можу уявити, що може відповісти, по суті, на чудове для позитивного політика запитання Юлія Тимошенко, особливо про час до грудня 1996 року — дати її пришестя у владу.

Чим, зробленим нею, вона може пишатися? Молодіжним центром «Термінал», який у 1990 р. займався «секс-просвітою» дніпропетровської молоді та школярів і збивав на цьому свій капіталець? Українсько-кіпрською корпорацією «Український бензин», яка, як нібито підприємство з іноземними інвестиціями, крутило сотнями мільйонів доларів США, але не сплачувало до державного бюджету податків і платежів — головного джерела виплат пенсій та заробітних плат працівникам бюджетної сфери? А, може, ЄЕСУ є предметом особливої гордості «газової принцеси»? Чи, може, Ю. Тимошенко пишається британською компанією «United Energy International Ltd», яку вона й створила, аби мінімізувати податки в Україні? Що ж корисного для України, або хоча б для дніпропетровців зробила Ю. Тимошенко з 1990-го по 1996 рік, тобто за період до першого обрання народним депутатом України? Чим вона може пишатися? Якщо Ю. Тимошенко скаже, що пишається тим, що врятувала кіровоградців від холоду і замерзання у 1996 p., бо дала їм безоплатно 5 тисяч тонн вугілля, то я зауважу: — це вона зробила у ході своєї першої виборчої кампанії, але хай назве приклад, коли раніше бодай комусь дала безоплатно хоча б одну тонну! Назвіть приклади такого альтруїзму, пані претендентко у Президенти! Мабуть, вона не назве, бо за українців вона згадує лише крізь призму виборів, як і про православні церкви. У зв'язку з тим ще одне прохання: «Назвіть, пані Юлю, хоча б одну українську церкву, якій ви дали хоча б один купон до своєї першої виборчої кампанії на Кіровоградщині, тобто до осені 1996 року?»

І коли такі приклади пані Юля назве, то ще і я можу змінити своє вкрай негативне ставлення до неї. Проте якщо таких прикладів немає, то тоді, пані Юлю, злазьте з воза і не морочте українцям голів.

Владні функції, якщо їх чесно ї сумлінно здійснювати, — це тяжка, часто дуже невдячна справа та ще й велика відповідальність. І чим вища посада — тим важчою є робота і більшою є відповідальність. Влада визначає життя держави та добробут її громадян, тому у ній мають працювати кращі, ті, хто прагне творити добрі справи для свого народу і своєї країни. Особлива місія лежить на керівниках — президентові, прем'єрові: вони визначають не лише курс, а й ритм життя країни, і їхні дії щодня відчувають на собі всі громадяни.

Один наш видатний сучасник на цю тему сказав чудові слова: «Влада дається волею Божою, як тяжкий хрест служіння своєму народові. Хто саме так розуміє і сприймає владу — той здатний виконати велику місію». Вдумайтеся, шановний читачу, в ці слова: «Влада дається волею Божою, як тяжкий хрест служіння своєму народові». Це справді так: влада — своєрідний хрест, який потрібно нести, вона ж і позбавляє людину багатьох звичайних радощів життя: сімейного затишку, спілкування з рідними, навіть для звичайного походу на природу немає ніколи часу. Ритм життя у владі шалений, а в робочому плані на день і шпаринки зайвої ніколи немає.