Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Бездарний за змістом і безпорадний у правовому відношенні текст урядової заяви ми коментувати не будемо — наведемо її цілком у додатку до основного тексту книги: хай читач сам оцінить урядові перли. Однак зазначу: факт публікації подібної урядової заяви, передусім, є акцією, спрямованою на підрив престижу й авторитету України у світі.

Заява Кабінету Міністрів України

у зв'язку із спробою притягнення до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ України висловлює серйозне занепокоєння у зв'язку з ситуацією, пов'язаною з розслідуванням Генеральною прокуратурою України кримінальної справи за звинуваченням міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка.

Поширені у ЗМІ відомості стосовно звинувачень, висунутих міністру внутрішніх справ, а також особисті пояснення Ю.В. Луценка щодо них, свідчать про очевидно надуманий та замовний характер цих звинувачень.

Уряд Коаліції Демократичних сил стурбований використанням Генеральної прокуратури для здійснення політичного тиску на членів Кабінету Міністрів України. Ми вбачаємо у таких діях загрозу демократичним завоюванням нашої держави, повернення до часів авторитаризму, нехтування правами і свободами громадян.

Уряд висловлює рішучий протест проти політичних переслідувань та звертається з вимогою припинення правоохоронними органами практики порушення кримінальних справ на замовлення політичних сил та вжиття вичерпних заходів для запобігання політизації органів прокуратури.

Водночас висловлюємо здивування стосовно нерозслідування прокуратурою випадків багатомільярдних зловживань, розкрадання державного майна, корупції тощо.

Уряд зробить все можливе для збереження єдності Демократичної Коаліції, гарантування стабільності, добробуту та європейської перспективи країни.

Ми не поділяємо та не підтримуємо методи політичного тиску, проти яких боролися мільйони українців.

Фотокопія. — Сільські вісті. — 2008. — 30 травня. — С. 1.

А тепер поставимо простенькі запитання. Якби Ю. Луценко «на дурняк» не возив свою сім'ю на відпочинок у Крим літаком МВС, то про це не писала б преса і, звісно, не було б підстав для розслідування. Але ж літали кілька разів. То кого тут захищати?

Якби міністр внутрішніх справ України на засіданні Ради Національної Безпеки і Оборони України не вдарив мера столиці Л. Черновецького, то чи була б скарга останнього, а відповідно — і підстава для порушення кримінальної справи?

Окрім цих двох диких епізодів, пов'язаних із Ю. Луценком, преса публікувала й інші неприємні для нього речі, які, крім прокуратури, розслідувала ще й парламентська слідча комісія, зокрема щодо наявності ізраїльського паспорта, видачі нагородної зброї, використання службових літаків в особистих цілях.

Якщо Ю. Луценку немає чого боятися, то він мав би добросовісно сприяти прокуратурі і парламентській слідчій комісії, аби довести безпідставність і недостовірність публікацій у пресі. До чого тут заява Кабміну? Я добре знаю, про що пишу, бо маю в цьому власний досвід. Генеральна прокуратура України тричі порушувала кримінальні справи за фактом моєї діяльності. Перший раз — у 1999 p., з приводу виходу книги про Л. Кучму «Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави», другий — у 2000 р. з приводу публікації «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України» і третій — із приводу виходу в світ нарису «Нарцис, або Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». В усіх трьох випадках я добросовісно допомагав слідству. Так допомагав, що слідчі не знали, що робити із наданими мною підтверджуючими матеріалами. Всі три справи навмисно тягнулися роками і були безславно закриті у 2004-2005 pp. за повної відсутності доказів моєї вини та складу злочину. Але ж міністр внутрішніх справ при підтримці уряду міг би надати слідству всі необхідні матеріали, аби пришвидшити справу і закрити її через місяць та показати, що він чистий перед Законом. Чому цього не зробив Ю. Луценко, який невпинно декларує лозунг «Закон один для всіх»?

Юрій Віталійович цих простих правових речей чомусь не робив — він вдався до звинувачень інших: мера Києва Леоніда Черновецького, секретаря Київради Олеся Довгого, керівника Секретаріату Президента України Віктора Балоги і навіть самого глави держави! У дні, коли Генпрокуратура розслідувала його дії, Ю. Луценко зробив гучну заяву для преси про підготовку державного перевороту. І цей справжній маразм міністра внутрішніх справ друкували на перш сторінках бютівські газети у вигляді аншлагів! Та хоч трішки задумайтеся, шановний читачу. Державний переворот — це один із найтяжчих злочинів. Якщо про його підготовку стало відомо міністру внутрішніх справ, то йому не до преси треба апелювати, а негайно вживати заходи з недопущення скоєння злочину, повідомити про це Генеральну прокуратуру, уряд і Президента. А що зробив міністр? Побіг на прес-конференцію. Але хіба за фаховим рівнем, почуттям відповідальності та обов'язку, діловими і моральними якостями Ю. Луценко відповідає високій державній посаді? У зв'язку із цим ще раз наведу оцінку Ю. Луценка його опонентом, народним депутатом України В. Кисельовим: «Я думаю, це людина із серйозним психічним розладом. У Секретаріаті Президента, на засіданні РНБО побити мера столиці нормальна людина не змогла б». Що тут можна заперечити?