Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Окремі концтабори займаються лісорозробками — т. зв. «лєсозаготовітєльниє лагеря». Вони в більшості побудовані серед лісів в Архангельській області, Карельській АССР, Комі АССР, в Сибірській тайзі. Ліс переважно розробляють зимою; йото трелюють (звозять) до найближчих річок, а весною справляють до тартаків. Влітку такі табори очищають ліси від ріща, сучків, хмизу, засмічення, рубають просіки, підготовляють місця до праці на зиму або обробляють зрубаний зимою ліс та працюють на тартаках або в деревообробній індустрії.

В'язні, що перебувають в концтаборах, розташованих близько виробничих підприємств, затруднені на тих підприємствах. Напр., в'язні-жінки табору Коцугар працюють на фабриці, а табори в долині Дижґасхан, що входять до системи концтаборів Шибенді, видобувають мідь. Отже, виробничі табори в більшості є сировинно-видобувні.

Будівельні таборизаймаються будівництвом фабрик, заводів, інших підприємств та різних державних об'єктів. «Сєвжелдорлаг» будує залізниці в системі Ухто-Печорських таборів; табори «Волга-Дон» будували Волго-Донський канал; тепер їх переведено на будування Куйбишевського «моря»; Тайшетські табори будують залізницю Іркутськ-Колима; табір Тішма, 300 км. від Солекамську, будував міст на одному з допливів р. Ками; на Птичому острові будують підземні фортеці, а на Сахаліні в'язні будували від суходолу до острова під морем тунель, щоб пов'язати його з Совєтською Гаванню.

Концтабори сільсько-господарськоговиробництва обслуговують в більшості радгоспи, які МВД створило для постачання інших концтаборів сільсько-господарськими продуктами. Так, напр., в системі Ухто-Печорських концтаборів у Савин-Бор існує концтаборовий радгосп ярини; на віддалі 45 км. від Абакану діє вівцерадгосп, який за останній час став місцем примусового заслання поневолених народів. У перші часи заслання всі запроторені в згаданому радгоспі мусіли зголошуватися в міліції щодня; пізніше через 3 дні; потім раз на два тижні; тепер раз на місяць. За втечу з вівцерадгоспу засланця засуджують на 25 років ув'язнення. Пильнує засланців спецкомендантура за дозволом якої можна відлучатися від місця мешкання на невелику віддаль.

Табори внутрішньогосподарської обслугиконцтаборової системи СССР займаються виробництвом продукції, що є потрібно для всіх концтаборів. Ув'язнені виготовляють одяг, взуття, посуд, потрібний реманент: лопати, тачки, ліжка, сінники, накривала й інші предмети. Вони також заготовляють лико, мох, лісові ягоди, гриби, ловлять рибу в річках та озерах і т. д. Такі табори не мають постійного складу в'язнів, до них у більшості спрямовують людей слабосилих, інвалідів, тимчасово фізично ослаблених, хворих на хронічні хвороби (турбекульоза, рак, нирки, шлунок і т. п.).

За фізичною ознакою працездібности табори можуть бути поділені на дві катеґорії: окремі табори для в'язнів-інвалідів і табори для здібних до важкої фізичної праці.

В'язнів до інвалідних таборів спрямовують у вийняткових випадках: коли він став інвалідом підчас перебування в концтаборах або вже був інвалідом під час арешту. Тому, що всі совєтські концтабори розприділяються також і на групи за своїм режимом, тобто, легший режим, суворий і спеціяльний режим, то кожна група таких концтаборів має власні табори для інвалідів. Так, напр., на р. Адак, доплив р. Абзь (система таборів Воркути) існував до 1940 р. концтабір «Адак» для інвалідів з суворим режимом. В тому таборі відбували термін ув'язнення лише ті інваліди, які були політично засуджені за північне коло. В'язні в «Адак» мешкали у вогких землянках, серед багновищ і лісів. Там перебували в'язні-інваліди, засуджені терміном від 3 до 10 років. Засуджених інвалідів на термін більше ніж 10 років перетримували в іншому концтаборі. За своїм каліцтвом інваліди були різні: безрукі, безногі, паралітики, сліпі, важко хворі на серце, туберкульозники та інші. Всі вони мусіли працювати і виконувати таборову норму праці. Праця полягала в будуванні нових бараків, копанні ровів, заготівлі моху, плетенні лаптів, виготовленні ґудзиків, ложок, мисок, збиранні в лісі грибів та ягід. Внутрішньогосподарську обслугу табору також виконували в'язні-інваліди. Частину інвалідів спрямовували до праці на вапнярню, — виробляти і вантажити вапно. Інвалід, що працював і виробляв норму, одержував 800 гр. хліба на день, інші ж, цілком непрацездібні, одержували 500 гр.

Мірилом виконання чи невиконання норми в концтаборах був у першу чергу хліб і його кількість приділу. Інваліди, що цілком не надавалися до праці, перебували в землянках і поволі помирали, дотерміново з концтаборів їх не звільняли, навіть і в таких випадках, коли було вже виразно помітно, що він скоро помре.