Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Артемвєв подає про себе, що він декілька років працював у системі МВД, а тому немов би знає побудову структури ГУЛАГ-у. Хоч Артемвєв написав книжку досить тенденційно, ставлячи головними винуватцями застосування примусової праці в СССР лише кремлівських верховодів, не розкриваючи історичного коріння совєтських концтаборів, що лежить у російському імперіялізмові, — все ж з описаною ним структурою ГУЛАГ-у можна погодитись.

При МВД існує кілька головних управлінь: а) Головне Управління Поправно-Трудовими Таборами; б) Головне Управління Місць Заточення (ГУМЗ); в) Головне Управління Таборами військових та інтернованих (ГУВІ) — організоване під час другої світової війни; г) Головне Управління будування залізниць (ГУЖДорс); ґ) Головне Управління будівництва шляхів та шосейних доріг (ГУШОСДОР); д) Головне Управління Геологорозвідки (ГУ Геології); е) Головне Управління Геодезії та картографії (ГУГеокарт); е) Головне Управління прикордонної та внутрішньої охорони; ж) Головне Управління Міліції (ГУМ); з) Головне Управління Протипожежної Охорони (ГУПО); й) Головне Управління актів громадянського стану та інші.

Назва тих чи інших відділів ГУЛАГ-у свідчить про їхню функцію, компетенцію і засяг праці.

Суди і прокуратури формально підпорядковані Верховному судові та Генеральному прокуророві СССР, а фактично міністрові МВД. Ухвалення вироків та проведення слідства над в'язнями відбувається за прямими вказівками МВД.

Другою групою, підпорядкованою ГУЛАГ-ові, є управління системою таборів. Усі концтабори СССР сконцентровані в різних групах, за виробничою або територіяльною ознакою. Група концтаборів за територіальною ознакою може собою охоплювати дуже багато різних окремих концтаборів, розташованих на віддалі сотні кілометрів. Напр., «БАМлаг» охоплював терен від озера Байкалу до м. Владивосток. Він мав у своїй групі такі концтабори: «Комітетський» (карний), Красная річка, Хорський, Гродеково, Артем-Ґрес, Романівка, Петрівка, Майха, Целуха, Річка та інші. Табори «Чібью», що потім були перейменовані в Ухто-Печорські, та розукрупнені на табори Усть-Ухта і Печора, мали такі концтабори: Усть-Вимь, Княж-Погост, Покча, Ухта (раніше м. Чібью), Кожва, Крутая, Асфальтитові копальні, Веслянка; табори Воркути мали: Усть-Воркута, Усть-Щугор, Інта, Абезь, Воркута, Адак, Савінбор і т. д. ГУЛАГ досить часто перепроваджує перегрупування концтаборів, створює нові, ліквідує старі, пересуває ті чи інші концтабори на нове місце, організує нове виробництво і т. д.; тому сталість груп, що належать до того чи іншого управління, змінюються. Напр., до 1936 року існувала група Ухта-Нафта, потіи її реорганізовано в Ухто-Печорські, з початком будівництва залізниці «Котлас-Воркута», з Ухто-Печорських концтаборів виділено окрему групу та організовано нові. Всю новостворену групу названо «Сєвжєлдорлаг», а Ухто-Печорські концтабори перейменовані в «Ухто-Печортрест». Тепер ті табори знову розукрупнені. На чолі кожної групи концтаборів стоїть управління з начальником; управління охоплює всю групу, що входить до нього і в свою чергу поділяється на таборові відокремлення («отдєлєнія»). До кожного відокремлення входять декілька окремих концтаборів; окремий концтабір може поділятися на таборові пункти, таборовий пункт — на ділянки, а ділянки в свою чергу — на «командіровки», — найменші окремі точки концтаборів.

Бувають управління, що не розчленовуються на менші адміністративні одиниці, але такі випадки зустрічаються дуже рідко. Таким чином, напр., найменуванням «Колима» чи «Тайшет» названо не один якийсь окремий малий чи великий табір, а цілу низку, кількість яких може бути більше сотні. В Ухто-Печорському таборі головний шлях, що розпочинався біля Сиктивкару (столиці Комі АССР) і закінчувався в м. Ухта, мав на всьому своєму протязі розташовані окремі невеличкі таборові пункти т. зв. «командіровки» на віддалі 70–75 км. одна від другої. На «командіровках» перебували в'язні, охорона та декілька осіб адміністрації. Завданням «командіровок» — обслуговувати протягом цілого року шлях, яким етапувалися пішком на північ в'язні та тракторами і автомашинами перевозився різний технічний матеріял і інші вантажі. В'язнів етапували тільки зимою, бо шлях був ґрунтовний, перебігав через річки, болота і ліси, і влітку для етапування те перевезення вантажів не надавалося. Вантажі влітку перевозились на човнах-шнягах, що їх на товстій довгій линві тягли, йдучи по березі (бурлацьким способом) в'язні. Зимою етаповані мусіли обов'язково, незалежно від їхнього фізичного стану, пройти за день 60–70 км., інакше, якщо не дійдуть до чергової «командіровки», перебуватимуть ніч серед снігів, на лютому морозі. В'язнів, що не могли через знесилення рухатись і відставали від етапу, конвой спочатку підганяв, потім загрожував зброєю, а коли він цілком змучений падав на сніг і не був в стані далі рухатись, конвой його пристрілював. Кожний етап переходив шлях від Сиктивкару до Ухти приблизно за 14 днів, з них кожного п'ятого дня мав день відпочинку на черговій «командіровці». Таким чином можна рахувати, що протягом 14 днів в'язні проходили до 850 км. віддалі.