Дмитро Чобіт - Макуха

Згідно з календарним планом проведення другої сесії Верховної Ради України шостого скликання, 20 червня 2008 р. закінчувалися пленарні засідання, а два наступні тижні припадали на роботу з виборцями та в комітетах і фракціях. Пленарні засідання у липні починалися 8-го і закінчувалися 11-го числа, одночасно завершувалася робота другої сесії і починалися парламентські канікули.

Торпедуючи роботу парламент, 19-го і 20 червня, бютівці не лише унеможливлювали розгляд не вигідних їм питань, вони навмисно затягували час до кінця літньої сесії, аби відтермінувати до осені вирішення власних партійних проблем.

Головним болем у Ю. Тимошенко став вихід із коаліції двох депутатів - І. Рибакова і Ю. Бута. Без них вона ставала недієздатною. А розвал коаліції вів до відставки уряду та дострокових виборів. Тому Ю. Тимошенко та її оточення гарячково шукали спосіб уникнути безславної перспективи. Для збереження влади вони ладні йти на все.

Як утрясаються бютівські проблеми, розповів депутат від Блоку Литвина Сергій Гриневецький - в обмін за посаду віце-спікера він мав голосувати так, як БЮТ, про подібне заявив і депутат Олег Зарубінський. «Переговори про підтримку більшості ведуться практично з усіма депутатами блоку», - стверджував і заступник фракції Блоку Литвина Ігор Шаров. Таким і подібними, ще більше витонченими способами здійснювалося переманювання членів інших фракцій, аби перекрити втрати двох депутатів, які вийшли із коаліції та поставили її, а заодно й уряд Ю. Тимошенко, перед великими проблемами. Робота із депутатами фракції Блоку Литвина йшла паралельно із блокуванням трибуни.

Події у парламенті Ю. Тимошенко оцінила досить точно. «В парламенті не криза, в парламенті - істерія», - сказала вона у прямому ефірі програми ТСН телеканалу «1+1» 29 червня 2008 р. Шкода, що не уточнила: цю істерію вона ж і породила.

Ось так виглядала насправді ситуація із черговим блокуванням бютівцями роботи парламенту 19 і 20 червня 2008 р. Однак керівництво БЮТ про справжні причини своїх дій відкрито та публічно не говорило. Чому?

Дії фракції БЮТ у Верховній Раді просто не могли відбутися без відома і вказівки Ю. Тимошенко або її правої руки - О. Турчинова. Тому вкрай дивовижно читати у пресі такий вислів Прем'єр-міністра України: «Країна втомилася від політичних провокацій і авантюр. Вона хоче нормальної роботи парламенту». Цими дуже правильними і влучними словами Юлія Володимирівна висловила вдаване обурення протистоянням у парламенті, їх вона сказала 23 червня 2008 р., тобто на п'ятий день після того, як фракція її імені влаштувала в українському парламенті свою чергову дводенну провокацію, авантюру та бедлам.

Докладний і прискіпливий аналіз дій Ю. Тимошенко та її оточення вражає: з трибуни і для преси декларують одне, чинять зовсім протилежне, а думають про щось інше. Тобто діють за класичним принципом стародавніх юдейських фарисеїв, тому й не дивно, що фарисейство стало стрижнем усієї їхньої діяльності.

25 травня 2008 р. у Києві відбулися дострокові вибори міського голови і депутатів міської ради. Ініціатива у їхньому проведенні виходила від Ю. Тимошенко та її оточення. А передувала виборам ціла історія.

Найголовнішою посадовою особою у Києві є міський голова, якого громада обирає прямим голосуванням. Голова очолює представницьку і виконавчу владу столиці, тобто наділений дуже великими повноваженнями, які поступаються хіба що повноваженням прем'єр-міністра. І це не порожні слова. Адже в Києві виробляється значна частина ВВП усієї країни, третина Державного бюджету України теж формується саме тут. Крім великого економічного важеля, столиця є центром формування суспільно-політичного клімату України, тут розміщені редакції майже всіх загальнонаціональних телеканалів та провідних періодичних видань, керівні органи творчих спілок, політичних партій, громадських організацій тощо.

Крім політичних завдань, київська влада може вирішувати чимало проблем, що стосуються розвитку бізнесу, надання земельних ділянок, забудови територій, здійснення окремих проектів. Фінансові ресурси Києва не йдуть у жодне порівняння із можливостями будь-якого міста України, навіть Харкова, Донецька і Дніпропетровська, разом узятих.

Тій політичній силі, якій вдасться встановити контроль над Києвом, значно легше буде поширити свій вплив і на решту України. Особливо це стосується виборів - парламентських і Президента України. Слово Києва тут може стати вирішальним. Це добре розуміють усі, особливо лідери політичних сил та політтехнологи. Встановлення контролю над Києвом, безумовно, є першим етапом підкорення України. Саме крізь таку призму і дивляться на українську столицю Ю. Тимошенко та її оточення.