Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Важко знайти відповідні слова, щоб кваліфікувати дії когось із нових керівників Верховної Ради, який дав вказівку службі фельдзв'язку вилучити з усіх центральних органів державної влади України, що отримують обов'язковий примірник усіх законодавчих актів. Постанову Верховної Ради України під непримітною назвою "Про форму та порядок голосування на засіданні Верховної Ради України 21 січня 2000 року" за номерами 1396-ХІV від 21 січня 2000 року. Замість неї працівники фельдзв'язку вручили інший документ - постанову "Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20-21 січня 2000 року Голови Верховної Ради України Ткаченка О.М. та першого заступника Голови Верховної Ради України Мартинюка А.І." під цим же номером 1396-ХІV і цією ж - датою - 21.01.2000 р.

Це дійство, а точніше широкомасштабний державний підлог, було вчинено 29 травня 2000 року і з єдиною метою: дати в Конституційний Суд України докази, які б підтверджували право В.Медведчука відкривати засідання в Українському домі 21 січня 2000 року та головувати на ньому.

Чергове шахрайство було виявлене вже наступного дня, а 1 червня 2000 року народний депутат України Володимир Марченко звернув увагу Конституційного Суду України на чергову спробу введення його в оману шляхом службового підлогу.

Шахрайство створило дивовижну ситуацію, бо, згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 грудня 1997 р. №503/97, Постанова. Верховної Ради України за №1396-ХIV "Про форму та порядок голосування на засіданні Верховної Ради України 21 січня 2000 року" ще в січні-лютому була опублікована в "Голосі України", "Відомостях Верховної Ради України", вона'включена до Єдиного державного реєстру нормативних актів під цим номером і датою та присвоєним реєстраційним кодом. Якщо працівники фельдзв'язку, виконуючи накази парламентських шахраїв, під розписку замінили цю постанову в Кабінеті Міністрів, адміністрації президента України, Генеральній прокуратурі України, Верховному, Вищому арбітражному судах і навіть у Конституційному Суді України, то як бути з уже опублікованими текстами? Мабуть, у поспіху про указ свого патрона шахраї просто забули або й нічого про нього не знали.

Виник черговий скандал, на які надто багате парламентське життя сучасної України. Про нього писали газети "Сільські вісті", "Хрещатик", "Вечірній Київ" та ін. Різку заяву з цього приводу виголосила у Верховній Раді фракція КПУ. В заяві депутатської групи "Соборність" від 6 червня 2000 року, зокрема, стверджувалося:

"Сталася безпрецедентна в цивілізованих державах подія - заміна заднім числом (через чотири місяці!) прийнятого Верховною Радою України правового акта на фіктивний документ, сам проект якого навіть не тиражувався і депутатам ніколи не роздавався!

Події щодо шахрайства та службових підлогів у стінах Верховної Ради свідчать про відверто цинічну акцію, спрямовану проти українського парламенту, українського парламентаризму, української держави і українського народу. В основі цих брутальних і кримінальних дій лежать вузькокорисливі мотиви, якими керуються окремі високі посадові особи парламенту, що намагаються нецивілізованими методами узурпувати владу у Верховній Раді та в Україні в цілому.

Депутатська група "Соборність" рішуче засуджує непарламентські способи вирішення проблем у Верховній Раді України та відверте кримінальне шахрайство, які підривають авторитет єдиного законодавчого органу держави в очах українського народу і світової громадськості, та вимагає створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по розслідуванню фактів фальсифікацій та службових підлогів, що мали місце в українському парламенті, встановленні імен винуватців та притягненні їх до передбаченої законом відповідальності".

Незважаючи на черговий скандал, новообране керівництво Верховної Ради на цей нечуваний випадок не реагувало ніяк - відбулося мовчанкою. Члени пропрезидентської більшості теж робили вигляд, що нічого не трапилося. Деякі з них пробували захищатися тим, що, мовляв, порушення робилися винятково в інтересах держави. Але чи можливо взагалі шляхом беззаконня, шахрайства і обману досягнути добра, свободи і справедливості? Часто трапляється, що благими намірами вимощують дорогу до пекла. Однак парламентський шахрай навіть благими намірами не керувався.

Хоча Віктор Медведчук називав і називає події парламентської кризи в Україні "оксамитовою революцією", їм більше пасує визначення "оксамитове шахрайство". В усій цій далеко "не смачній" історії В.Медведчук вирішував питання усунення О.Ткаченка з посади Голови Верховної Ради України не лише для того, щоб догодити Л.Кучмі, а передовсім - щоб зайняти її самому. Його кандидатура розглядалася найпершою, і про це писала преса. Проте ситуація не склалася на користь В.Медведчука - мусив поступитися Іванові Плющу, але і сам все-таки дещо виграв - обійняв посаду першого заступника голови парламенту. Теж неабиякий успіх "не останнього в Україні юриста".