Микола Рябчук - Від Малоросії до України - парадокси запізнілого націєтворення

Ще один характерний зразок такого ентузіастичного, часом аж надто, погляду на Україну - стаття Джуліани Пілон під назвою «Москва повинна повчитись у Києва вмінню знаходити компроміси», - опублікована у популярному ілюстрованому тижневику «Інсайт» 24 квітня 1995 р. Протиставляючи мирну політику Києва у Криму - кривавим злочинам російської вояччини у Чечні, авторка радить російським політикам відмовитися від вирішення проблем з позицій брутальної сили і натомість уважніше приглянутися до досвіду свого південно-західного сусіда з надією дечому в нього повчитися. На думку авторки, українці не втратили віри в можливість вирішувати свої проблеми політичними методами - незважаючи на надзвичайно важкі умови життя і прогресуюче суспільне відчуження. Майже половина опитаних, за її даними, вірить, що суспільні проблеми можна і треба вирішувати шляхом голосування. І навіть більша половина опитаних цікавиться суспільно-політичними проблемами своєї країни.

Просто дивовижно [пише Дж. Пілон], звідки береться таке позитивне ставлення в атмосфері посткомуністичної напівосвіченості в питаннях демократії та громадянських прав. Віра цих людей у демократію походить радше з їхнього травматичного досвіду зіткнення з комунізмом, аніж з глибокого розуміння того, як працює вільне суспільство. А проте українці, схоже, готові вчитись у Заходу і воліють мирно залагоджувати внутрішні конфлікти. Хтозна, може, й росіяни, втомившись масакрами у Чечні, приглянуться нарешті до українського досвіду. [9] [9] Insight, 24 April 1995.

Позитивний погляд на Україну як на певну геополітичну й історико-культурну реальність поступово утверджується на Заході і, хоч не є поки що переважним, усе ж складає дедалі помітнішу конкуренцію традиційному русоцентризму та русофільству західних інтелектуалів. Років двадцять тому більшість західних фахівців, не кажучи вже про пересічну публіку, сприймала Україну виключно як частину «Росії», тобто концептуально перебувала в оптичному полі російсько-імперського та совєтсько-імперського офіціозу. Як зазначає один з провідних американських україністів, Григорій Грабович,

донедавна провідні науковці на Заході вважали уявлення про Совєтський Союз як про зловісний геноцидний експеримент ненауковим, навіть більше, антинауковим. Самий термін «Совєтська імперія» аж до кінця 1980-х років сприймали як очевидний знак того, що текст, де його вжито, не слід серйозно брати до уваги - автор, мовляв, «ультраправий» чи просто несповна розуму. Хто хоче, хай перегляне відповідні бібліографічні джерела: до 1989 року дослідження чи огляди з використанням цього означення можна перелічити на пальцях (кілька з них входять до різних звітів Конгресу США); після 1989 року їх з'явилося вже кількасот. [10] [10] Григорій Грабович, "Україна: підсумки століття", Критика, №11 (Листопад 1999), с.6.

Зрозуміло, що більшість старих совєтологів, перехрестившись на «транзитологів», «постсовєтологів» і фахівців із «нових незалежних держав», не позбулася традиційного русоцент-ризму, - як не позбулись подібних реліктів їхні совєтські колеги із кафедр марксизму-ленінізму, в один день перекваліфікувавшись на фахових «політологів» та «етнодержавознавців». Колишній посол Сполучених Штатів Америки в СССР Джек Метлок опублікував нещодавно надзвичайно показову під цим оглядом статтю "The Nowhere Nation" - «Нація нізвідки» ( The New York Review of Books , 24 February 2000). Формально написана як рецензія на п'ять різних книжок, що з'явились останнім часом про Україну в англомовному світі, стаття є фактично спробою синтетичного погляду на сьогоднішню Україну - з необхідними історичними екскурсами, соціологічними викладками і, навіть, посиланнями на приватні розмови з українськими політиками та урядовцями.

Вісім років української незалежності не минули для західних (пост)совєтологів цілком марно: на відміну від згаданої на початку цього нарису статті Абрагама Брумберґа, стаття Метлока в тому самому виданні вже не має такого злостиво-зневажливого характеру, ані не містить таких явних фактологічних дурниць - хоча й не позбавлена «компетентних» пасажів на кшталт:

Окрім шляхти, селян та козаків, там [в Україні] жили також євреї, важливий прошарок населення, що перебував у складних взаєминах як зі шляхтою, так і з селянами, і що став урешті об'єктом особливої ворожості з боку козаків, котрих царська влада нерідко використовувала для погромів у єврейських поселеннях. [11] [11] The New York Review of Books, 24 February 2000, p. 45.