Левко Лукьяненко - Сповідь у камері смертників

Жінка розповіла про секцію з національних питань, і зокрема українську групу в ній, “Московского общественного семинара по гуманитарным проблемам”, а 1.03.88 р. я одержав від цього семінару пропозицію до співпраці, яку радо прийняв, хоча не знаю, що можу зробити для нього. У той же час редактор московського журналу “Гласность” надіслав мені листа зі щирою турботою за мій стан здоров'я та умови життя. Другий примірник листа спрямував до Томського обласного управління внутрішніх справ.

У Томську цей лист отримали 2.03.88 р. (на день раніше за мене) й відреагували негайно, наказавши березівському дільничному міліціонерові допитати, розібратися, налякати, нейтралізувати і т. ін., тобто відреагували цілковито в дусі старих благословенних безправно-стабільних часів. Другого березня зранку господареві квартири дали добру прочуханку за те, що пустивнас на квартиру до себе, де за мною незрівнянно важче слідкувати, ніж було в гуртожитку. Вирішили загнати мене знову до гуртожитку після від'їзду жінки.

Через годину після цього міліціонер навідався до нас на квартиру. Відбулася доволі темпераментна розмова. А назавтра (3.03.88) я отримав примірник листа Є. Григорянца, що остаточно з'ясував мені причину події. За день-два після цього зі Львова повідомили про створення виконкому для відновлення діяльності УГС, що журнал “Український вісник” - це орган Української Гельсінкської групи. Таким чином, Гельсінкська група існує не тільки в силу того факту, що вона не самоліквідувалася (як Московська), а й існує фактично. Це вже стосується до мене безпосередньо, бо, як один з уцілілих фундаторів групи, я, звісна річ, не можу зневажати смерть моїх побратимів дочасним виходом з неї. Михайло Горинь запропонував мені очолити виконком УГС.

- Навіщо це? Я ж дуже далеко, практично не можу керувати.

- Після оголошення нас можуть арештувати.

- В такому разі - згода. Я недавно вийшов з тюрми, то й знову можу туди повернутися.

І листування, і телефонічна розмова про Групу відбувалися не поза увагою наших пильних “душпастирів”, що й відбивається на ставленні місцевих начальників та урядовців до мене.

Посилили адміністративний нагляд, заборонивши полишати помешкання уже не з 10-ї години вечора, а з 9-ї і до 6-ї ранку, мільдуватися у міліціонера не тільки 10, 15, 20, а ще й 30 числа кожного місяця.

5.03.88 р. спрямував прокуророві Парабельського району скаргу на незаконність адміністративного нагляду.

У Березівці багато вже роками покинутих квартир у старих бараках. Я просив начальника ЛЗП дозволити мені відремонтувати одну з них власними силами. Він не дозволив. Мовляв, усе будемо ремонтувати для своїх робітників. Проте це просто відмовка - ЛЗП вже кілька років неспроможний побудувати новий будинок через брак робітників, і якби вони тепер звідкилясь з'явилися, то добудували б новий будинок, ремонтували б жилі помешкання, що також вкрай потребують ремонту, а не бралися б за квартири, до яких руки не доходили вже багато років.

Напередодні совітського жіночого свята 8 Березня у крамниці за списком продавали по пляшці 28-градусної горілки та по дві пачки індійського чаю. Ми теж хотіли купити й пішли до крамниці. Крамарка, поглянувши на нас, сказала, що мене і жінку Балашов викреслив зі списку.

- А мене, - питає жінка капітана Балашова, - на якій підставі ви позбавили горілки до жіночого свята? Балашов:

- Вас позбавили й індійського чаю. Крамниця обслуговує тільки прописаних у Березівці людей, а ви навіть тимчасово не прописалися.

9.03.88. Знову просив Іванова надати житло.

- У нас немає, - каже. - Усе, що в нас є, ми віддаємо своїм робітникам, а ви працювати не хочете.

- Дозвольте мені відремонтувати кімнату, що стоїть без вікон уже кілька років.

- Ми відремонтуємо її для своїх робітників.

- Чого ж у минулі роки не ремонтували?

- У нас для вас немає помешкання, - кинув роздратовано.

- Як вас розуміти: ви не даєте, а якщо я сам знайду, ви перешкоджатимете чи ні?

Присутній замісник:

- Ви не можете проявити ініціативу, бо весь жилфонд у нашому розпорядженні.

- Дайте мені остаточну формулу відмови. Якщо ви й самі не надаєте помешкання, не дозволяєте мені самому знайти чи відремонтувати покинуте помешкання, я писатиму скаргу. Щоб мене перевели до іншої місцевості.

- Пишіть! Пишіть! - загукали гуртом, відкрито задоволені з перспективи спекатися мене.

10.03.88 р. мав розмову з головою сільради.

- Яку, - питаю, - ролю відіграє сільрада в розподілі житла?