Левко Лукьяненко - Сповідь у камері смертників

Здесь есть возможность читать онлайн «Левко Лукьяненко - Сповідь у камері смертників» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1991, Издательство: Журнал «Вітчизна», Жанр: Публицистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сповідь у камері смертників: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сповідь у камері смертників»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Лук'яненко Левко Григорович щиро любить Україну і за боротьбу за її свободу- упродовж 27 років був за гратами, за колючим дротом, у холодному Сибіру;- автор Акту проголошення незалежності України;- кандидат 1995 року на Нобелівську премію миру;- 1992-1993 років Посол України в Канаді;- народний депутат України 3-х скликань;- керував УГС-УРП і піднімав перший український прапор біля Київської міської ради;- академік Академії вищої школи України.У книзі автор репрезентує свій життєпис. До книги додаються також деякі інтервью і публікації Левка Лук'яненка

Сповідь у камері смертників — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сповідь у камері смертників», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

5 лютого 1977 року арештували Руденка і Тихого, у квітні - Матусевича і Мариновича. Мене дуже радувало, що знаходяться все нові й нові люди, готові вступити до групи і заповнити прогалини в її рядах. Бачачи, що йдуть сатані в пащу - просто в тюрму, вони все-таки йшли - справді взірцева жертовність за справедливість і волю!

12 грудня 1977 року арештували мене. 10 грудня я закінчив звернення до Белградської наради 35-ти держав про дискримінацію українців у сфері права і передав молодиці, що щасливо довезла його до Києва.

Під час слідства я добре знав, який строк ув'язнення чекає на мене і які умови ув'язнення. Оголосив голодівку протесту проти несправедливого арешту, показання давати відмовився, відмовився від совітського громадянства і вперше прийняв душею думку про смерть як не найгірший поворот долі. За десять років (від 50-ти до 60-річного віку) зумів би написати щось путяще, а так… це 10 років суцільної інтелектуальної деградації, після якої якщо й залишиться фізична змога водити по паперові писалом, то не залишиться достатнього об'єму пам'яті для створення синтетично цільної праці. Чи варто мучитися 10 років, щоб потім вийти ні на що неспроможним калікою?… Єдина думка, що втримала на світі, була: я сам господар свого життя і завжди, незалежно ні від якої влади, можу припинити його, якщо воно стане не вартим продовження. Того поспішати не варт.

Чернігівський обласний суд у м. Городні (де жив брат Віктор, а Хрипівка з батьками лишень за два кілометри) визнав мене за особливо небезпечного рецидивіста і засудив до десяти років ув'язнення та п'яти років заслання.

20.10.1978 року мене привезли до тої ж самої Сосновки Мордовської АРСР, в якій 17 років тому почав був своє в'язенське життя. Тільки тоді була то велика зона, а тепер через дорогу від неї маленька в'язниця. Йдучи в прокляте місце, не раз згадував Шевченка:

Далекий шлях, пане брате,

Знаю його, знаю -

Аж на серці похолоне,

Як його згадаю…

І їхав. (Хоч можна було і не їхати).

Зустрів мене Олекса Тихий, Іван Гель та інші знайомі українці та неукраїнці.

З тюрми вдавалося відправляти інформацію у світ широкий і таким чином розкривати перед демократичним світом безправність совітських громадян та деспотичну сутність брежнєвського режиму.

Позаяк перетяти канал виходу інформації адміністрації також не вдавалося, в лютому 1980 року нас усіх перевезли на Урал до спеціально збудованої тюрми у с. Кучині, що метрів за 200 від суворого концтабору.

Незабаром через агентуру поширили чутку, що ніхто із зони не вийде живий, якщо не розкається у своїй діяльності. З роками брутальність посилювалася, і вже уповноважений КДБ сам казав: “Як же ми випускатимемо вас на волю, коли ви не роззброїлися. Ви ж продовжуватимете боротися проти нас. Ні, таких людей ми не випускатимемо живими”.

Поступово ми зжилися з думкою, що чесна смерть у Кучині, либонь, і буде нашою останньою послугою Україні.

1981 року із суворої зони взяли Андрія Турика до пермської тюремної лікарні майже дужим і за місяць відправили на тамтой світ - так він заплатив за свій підпис під документом 19-х! 1982 року помер Михайло Курка (із генерації бандерівців).

1983 року 5 травня помер Олекса Тихий. Для мене цей рік був особливо важкий. Окрім власного балансування на грані життя і смерті, я втратив кращого побратима, а в жовтні померли батько і за 10 днів після батька помер брат Віктор.

5 вересня 1984 р. у День пам'яті жертв червоного терору покінчив життя самогубством мій другий побратим Юрко Литвин. Цього ж року помер від нелюдських знущань Валерій Марченко. Він заплатив за те, що оприлюднив демократичному світові документи Міністерства освіти про прискорення русифікації українців.

1985 року, напередодні Дня пам'яті жертв червоного терору, не стало Василя Стуса.

Після смерті Стуса настала деяка полегкість. Проте ще й 1986 року КДБ застосовував старі методи розправи зі своїми ідейними супротивниками і завдавав ударів нижче пояса.

13 вересня 1986 року мене взяли з кучинської в'язниці і привезли до пермської тюрми. Звідти я мав уже не вийти. І тільки великий досвід допоміг уникнути смерті та молитва, що там її склав:

Боже, створив ти мене,

Дав мені душу і тіло,

Визначив долю мою,

Вказавши великеє діло.

Боже, поклав мені йти.

Крізь тюрми й безмежнії муки

Шлях до святої мети,

Яку осягнуть вже онуки.

В час лютих ударів в неволі

Я чую підтримку твою -

У хворому й кволому тілі

Ти зміцнюєш душу мою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сповідь у камері смертників»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сповідь у камері смертників» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сповідь у камері смертників»

Обсуждение, отзывы о книге «Сповідь у камері смертників» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x