Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

Познайомимося ще з поглядом відомого сучасного російського журналіста на українську державність.

Шевченківський суд м. Києва зобов'язав ведучого російської авторської програми «Однако» (ОРТ) Міхаїла Лєонтьєва відшкодувати на користь пані Чумаченко 2 500 гривень, а також спростувати у своєму ефірі інформацію про вплив на Віктора Ющенка американських зв'язків його дружини. Відповідь М.Лєонтьєва:

«Я ср…ти хотів на рішення Шевченківського суду!». I далі: «Рішення Шевченківського суду зміцнило моє переконання в тому, що такої держави - Україна - немає і бути не може. Як сказав пан Пестель, зовсім несправедливо повішений, українська держава немає жодних перспектив на здійснення свого суверенітету і потребує заступництва більшої та культурнішої держави…». [21] [21] Україна не існує? // Дзеркало тижня. - 2002. - 9 лют. - №5 (308).

Зі сказаного вище не важко зробити висновок, що удар спрямовується в саму ідею існування українського народу як самостійної нації. З новою силою відродилися дореволюційні погляди на нас, як на південну гілку російського народу, прагнення українців до незалежності розцінювалось, як злобна антиросійська інтрига ворожих сил закордонного походження.

Катастрофа 1991 року, коли від Росії відійшли величезні території в Азії та Європі, повинна була змусити владну еліту задуматися над переосмисленням своєї ролі в новій ситуації і зайнятися врешті внутрішніми організаційними справами, до яких ніколи не мала часу і охоти. Але не дає їй цього зробити занадто зміфологізована державна ідеологія. Імперські міфи про слов'янське походження, приналежність до європейської християнської цивілізації так званого «російського» народу, наче випущений з пляшки джин, взяли у полон своїх творців: вони вже не можуть відмовитися від нього і самі стали його заручниками. Мине ще певний час, і Росія переконається, як дорого їй обійшлося поклоніння примарним міфам. Треба дивуватися їхній живучості, оскільки ці міфи побудовані на такій хисткій основі, що незрозуміле, як вони не завалилися під власним тягарем. Блиск імперської величі і авторитет російських учених, політиків, публіцистів сприяли тому, що ця міфотворчість закріпилася не тільки в Росії, але й поза її межами.

Малоросійський інтелект, поневолений російською школою і державною ідеологією, не спромігся на розвінчання цієї псевдонаукової історіографічної конструкції. Більшість наших істориків доводила, що «ми і вони - не те саме» і що «ми є самі по собі». Українські вчені були в постійній науковій дефензиві, що мало загрожувало позиції російських істориків. Нав'язані погляди на певні історичні явища, які розповсюджувалися державним апаратом, глибоко вкоренилися у свідомість людей, котра з дитинства формується школою, а опісля закріплюється ще й навчанням у вищій школі.

Яскравим прикладом механічного повторення чужих правд може бути визначний український історик професор Михайло Грушевський - історик європейського масштабу, незрівнянний авторитет з історії Руси. Кожен, хто професійно займається цією темою, не може обійтися без його фундаментальних праць, зокрема «Історії Руси-України». Цікаво, що за совєтських часів, хоча був він офіційно затаврований Системою як буржуазний націоналіст і заборонений в Україні, в Росії вчені цитували його без прикрих наслідків для себе. Так ось він, блискуче розкривши імперську схему російської історії, її нераціональність, заміняючи тим словом більш різке «ненауковість», не задумуючись (у чому ми абсолютно впевнені) сказав абсурдну фразу: «Етнографічна і історична близькість народности українсько-руської до великоруської…» [22] [22] Грушевський М. Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства. - СПб., 1904. - С.3. I далі за текстом. На історичну близькість у певному періоді історії можна згодитися, але не більше. Саме у звичаях, піснях, віруваннях, взаємовідносинах у сім'ї, в побуті, у всьому, що вивчає етнографія, виявляється глибинна різниця народних культур - української і російської (дотримуючись сучасної термінології). Усі ці дані заперечують будь-яку близькість. Професор Грушевський сам був вихований в умовах царського режиму і позбутися того ідеологічного багажу було не так легко навіть і людині такого рівня. Чи не на тому грунті виростало отруйне дерево федералізму, котре принесло нам стільки лиха в час Визвольних змагань 1917-1920 років?