Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

В Росії особливе місце посідала ще й секта скобців. Перші відомості про цю секту датуються останньою чвертю XVIII століття. Назва її походить від російського слова «скоблить», тобто каструвати. Кастрації піддавалися добровільно чоловіки - члени секти віком понад 30 років. Усе відбувалося в лазні (бані). Розроблено цілий ритуал, який супроводжував цю подію. Жінкам скобці калічили родові органи, обрізували одну або обидві груді чи припікали соски розпеченим залізом. Секта розподілялася на «кораблі», які очолювали «кормщики». На «радєніях» замучували себе усякими танцями, підскоками до повного задурманення. Царська влада скобців переслідувала, і частина з них покинула Росію. Одним із осідків скобців було місто Бухарест в Румунії. Для порівняння: секта мормонів, що знайшла захист на території Сполучених Штатів Америки, на початковій стадії свого розвитку допускала багатоженство. Це обурювало навколишнє населення, бо ніяк не стикувалося з моральними принципами християнства. Внаслідок тиску на них християнського середовища, мормони змушені були відмовитися від таких форм сімейного життя. Тому можна зробити такий висновок: християнство занадто слабо проникало у свідомість російського народу. Він прийняв тільки обрядову сторону православ'я, за яку тримався просто конвульсійне, не заглиблюючись в його суть. Як результат - у Росії виник перший в історії людства осередок войовничого атеїзму.

У свій час В.Бєлінський в листі до Миколи Гоголя писав: «По-вашому, російський народ найбільш релігійний в світі: брехня! Основа релігійності є пієтизм, благоговіння, страх Божий. А російська людина вимовляє ім'я Боже, чухаючи себе в сідницю. Придивіться уважніше, й Ви побачите, що це по натурі своїй глибоко атеїстичний народ». [129] [129] Белинский В.Г. Эстетика и литературная критика. - М., 1959. - С.636. Значно пізніше два православні священики - протоієрей Георгій Флоровський і отець Олександр Шмеман -поставили таке питання: як могло статися, що народ, який називали «найхристиянішим і богоносним», підтримав у своїй основній масі атеїстичну вакханалію в Росії? І прийшли до висновку, що «…не був народ ні богоносний, ні найхристияніший, під покривалом незакоріненого християнства в його душі нуртували поганські пристрасті, які і вирвалися назовні, коли з них були зняті вериги…». [130] [130] Бушков А. Россия, которой не было. - М., СПб.; Красноярск, 1997. - С.488.

Наприкінці наведемо слова нашої сучасниці А.Найденович: «Мій поїзд проїхав по вертикалі всю Росію, 2000 кілометрів - і чи повірите: тільки три Церкви по дорозі. І це Русь?» [131] [131] Найденович А. Поезд памяти: Мысли о скорбной дате // Европа + Америка. - 1992. - №1. - С.109. Спішимо запевнити автора: це не Русь. Це Московія.

Московська церква була тісно пов'язана з державою і впливала певним чином на її ідеологію і політику. Вона підтримувала московську політику на «собирание русских земель» з центром у Москві. Церкві також належить ідея Третього Риму, яка полягала у тому, щоб Московське царство стало центром християнства у тогочасному світі.

Після завоювання татаро-монголами Залісся церква зав'язала з ними добрі стосунки, стримувала населення від збройних виступів. Така розважна політика дала можливість Владимиро-Суздальській землі внутрішньо консолідуватися і поступово набувати політичного, дипломатичного і організаційного досвіду. У російській історіографії період з 1238 по 1480 роки вважається «монгольським ігом». Чи було воно таким, як представляли його російські історики? Побачимо далі.

Унаслідок завоювання татаро-монголами північно-східної землі, вона опинилася в складі найбільшої імперії усіх часів і народів, котра простягалася від Тихого океану до Середземного моря. Завойовники залишили в юрисдикції місцевих князів багато питань внутрішнього життя. Пізніше був утворений інститут великого князя, який мав вирішувати назрілі конфлікти, збирати податки і звітувати перед найвищими достойниками імперії. Це не було завоювання типу римського, де на здобутих територіях запроваджувалася своя адміністрація, у стратегічно важливих регіонах розташовувались військові гарнізони, а територія підлягала новому адміністративному поділу.

Завойовані монголами держави, які з ними співпрацювали, були представлені на великих курултаях XIII століття. У них брали участь, крім монгольських князів, старійшин і адміністраторів з усієї середньої, північної і східної Азії, руські великі князі, грузинські і вірменські царі, сельджуксь-кі султани й інші. Водночас руські князі змушені були висилати свої дружини у завойовницькі походи. Зокрема, у другій половині XIII століття вони брали участь у завоюванні південного Китаю. У свою чергу, приналежність до імперії давала можливість руським купцям налагоджувати контакти з новими країнами.