Петр Мирчук - Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці традиційні антисеміти)

— Але були такі, чи ні?

— Так, і таких я не обороняю, бо не вважаю їх українціми. От у Чікагу, як я згадував у нашій розмові Когенові, судять таких "українців", а в дійсності "фольксдойчів" — Дойчера і Лєхмана. Я їх не обороняю, але чому жиди їх так вперто називають українцями? Вони обидва родилися в Україні, це правда, але в тій же Україні родилися й Хаїм Вайцман, перший президент Ізраїлю, Давид Бен-Гуріон, перший прем'єр Ізраїлю, Їцак Бен-Цві, другий президент Ізраїлю, Гольда Меїр, прем'єрка Ізраїлю. Чому ви їх не називаєте українцями й не кажете, що президенти і прем'єри Ізраїлю — українці? Ви навіть не пишете, що вони всі роджені в Україні, тільки в "Росії". Сама Гальда Меїр у своїх споминах згадує, що вона родилася в Києві, в Росії, а погроми жидів бачила в Києві в Україні. От у чому справа.

— А чи не краще буде признати, що були й між українцями такі, що служили німцям і мордували жидів і залишити хай їх американські суди вишукують, судять і депортують. Є ж такі українці, які так говорять. Тебе і таких, як ти ніхто не обвинувачує. То навіть я чув, як ти в розмові з рабіном Кагана завзято боронив гайдамаків. А в квартальнику Українського інституту при Гарварді в рецензії на твою книжку український професор виразно признає, що за хмельницького і за гайдамаків українці різали жидів. Голова інституту це припустив, значить теж потверджує це.

— Не все, що друкується під фірмою Гарварду є дійсно правда. То думка одного з тих, що там працюють. Чи він сам у те вірить, це інша справа. Трапляються й між українцями певного рода "шебесгої" як їх у нас називають, що потакують за жидами про мордування жидів українцями. Бо цим сподіваються робити свою карієру. Але як ти думаєш, чи для наладнання здорових взаємин між жидами й українцями вам треба "шебесгоїв", чи українців, з якими на рівному ступені можна відверто говорити один одному правду в очі?

— Все ж таки ти загостро критикуєш жидів, а вони того дуже не люблять.

— Якщо я десь говорю неправду, то скажіть де, ми перевіримо. Я хотів би співпраці українців з жидами, але це мусить спиратися на тому, що жиди розуміють і признають, що не українці в жидів мають просити прощення за все минуле, але жиди в українців. І дякувати зобов'язані не українці жидам, за те, що ті їх рятували в часі большевицької окупації україни, бо такого не було, хоч могло бути, бо жиди займали важливі пости в совєцькій адміністрації й нічим не рискували. Дякувати зобов'язані жиди українцям за рятування їм життя в часі гітлерівської окупації, бо таких випадків були тисячі, хоч за таке кожному українцеві грозила кара смерти, і багато українців загинуло за те на шибеницях.

— А я таки думаю, що українці жидів не люблять. От у часі мого недавнього перебування в Америці я сам бачив, як у Клівленді українці демонстрували проти жидів з лозунгами "Жиди — комуністи". "Жиди й КГБ — то одно". "Жиди розпняли Христа!"

— Я того не бачив, то й не знаю, які там гасла були, але чи українці от так собі вчинили протижидівську демонстрацію, без причини?

— Ні, то було у зв'язку з процесом Дем'янюка.

— Бачиш, то й була та реакція, перед якою я весь час остерігаю жидів. Уяви собі, що два малі шкільні товариші в Україні ідуть собі дорогою і Іцик починає: "Твій тато дурний Іван!" А Михась на те відповідає: "А твій тато паршивий Сруль". То хто з них винен: Михась, що відповідаючи на напасть, назвав паскудно Іцкового тата, чи Іцик, який сам спровокував таку любу розмову? Чи повинен був Михась "чемно" відповісти: "Ти, Іцик, все маєш рацію, мій тато дійсно дурний Іван. А я, його син, також дурний"?

Особливо не подобалася проф. Сусленському моя акція в обороні українців, яких американська Спеціяльна Слідча Комісія обвинувачує в допомозі німцям у винищуванню жидів, і перш за все, мій Меморандум до уряду ЗСА й членів американського сенату й конгресу. Він читав меморандум, він говорив з членами тієї комісії. Як я міг давати такі свідчення в американськім суді, як я міг писати Меморандум, скеровуючи обвинувачення в допомозі нацистам винищувати жидів на самих жидів, на Юденрат, на жидівську поліцію?

— Я вважаю, що твої судові свідчення, прилюдні виступи і виготовлений тобою меморіял пересичений духом антисемітизму і заслуговує на наш засуд. Я впевнений, що в іншій ситуації не дуже освічені і не дуже гуманні українці, яких, на жаль, ще дуже багато, прийняли б це як сигнал до погромів і почали б масове винищування жидів.

— Спасибі за відвертість. Я сподівався, що перша твоя відповідь на мої слова правди в обороні українців перед жидівськими напастями буде — "Ти антисеміт, ти шириш антисемітизм!" Оця ваша настанова нагадує мені завжди оповідання одного українського селянина-пасічника. До його пасіки зайшов раз, шукаючи за ним, знайомий жид, що займався якимось там, "ганделесом". Не заставши господаря в хаті й на подвірю, жид захотів піти самому до пасіки й набрати собі трохи меду. Та там на нього кинулись бджоли й давай жалити. На лихо ще й собака прибіг і причепився до халата. А жид кричить: "Рятуйте, мене антисеміти громлять!" Господар прибіг, вирятував жида й питає: "Про яких це ти антисемітів кричиш? Де вони?" — "Як де? Твої бджоли, антисеміти, твій собака антисеміт і ти сам антисеміт, бо то ти зробив зі свого собаки і зі своїх бджіл таких паскудних антисемітів!" — "Але ж і бджоли, і собака, кидаються на кожного, хто без мене сюди прийде", — пробував виправдатись господар. Але жид настоював на своїм обвинуваченню: "Мене не обходить, чому вони кидаються на інших. Я знаю, що на мене вони кидаються тому, що я жид, а вони, твої бджоли, твій собака і ти сам ненавидите жидів!"