Михайло Нікіфорук - Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.

Відповідно до німецького наказу «всі жиди міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на кут Мельниківської (Мельникова) та Дохтуровской (Дегтярівській) біля кладовищ». Перед цим дев'ять провідних рабинів м. Києва звернулись до євреїв: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…». Переважна кількість євреїв з Києва вже евакуювалася, а ті декілька тисяч, що залишилися, вже знали, що їх відвезуть до гето, а потім до Палестини. Між місцем збору і кладовищами була розташована величезна залізнична станція Лук'янівка-Товарна.

Киянин, видатний кінорежисер і сценарист Олександр Довженко у своїй книжці «Не хазяйнувати німцям на Україні», виданій на початку 1943 року, писав, що німці вивезли жидів з Києва, а не замордували:

«Вивозять людей. З самого лише Києва вивезли в жовтні 1941 року 50 000 жінок».

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення такого гето не планували, напевно через невелику кількість жидів, що залишилися, адже в них був час щоб евакуватися.

Німці наказали роздягатися і полишити речі для того щоб провести санобробку і заодно випороти все золото з їхнього одягу та забрати коштовності з клунків. Після того повели на станцію «Товарна», де вже стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до колгоспів західної Белорусії або спустошеного Мінська.

Зайві речі, які деякі євреї привозили підводами і навіть вантажівками, поскидали в яри Бабиного Яру. Ілья Левітас згадує, що він разом із товаришами по навчанню в школі № 10 з 1945 р. неодноразово бували в Бабиному Яру, і відрами збирали все, що там можна було знайти. «В основному це були предмети побуту: портсигари, мундштуки, ложки, приколки, монети, гудзики, гребінці, шпильки та ін. Все це ми здавали в автолавки, яка стояли на самому Яру, там де він перетинається перетині з Кирилівським Яром, і нам платили за все по три-п'ять рублів», — пише він. Речі знаходили, а трупи — ні.

З 1944 р. Бабин Яр використовувався як піщаний кар'єр.

Після звільнення Києва найважливішим завданням було відновити місто. Розбирали завали, розчищали вулиці, відновлювали громадські та житлові будівлі — це вимагало великої кількості будівельних матеріалів… У жовтні 1944 р. рішенням міськвиконкому № 239/2 Київському Кар'єроуправлінню була відведена земельна ділянка в районі Бабиного Яру під розробку піщаних кар'єрів для цегельних заводів, продуктивність яких інтенсивно зростала. У рішенні говорилося: "<���…>Відвести карьероуправлінню Міськкомгоспу земдільницю на території Бабиного Яру в Подільському районі під розробку пісочних кар'єрів терміном на один рік в межах та на умовах згідно проекта управління в справах архітектури при виконкомі Київської міськради". При розробці кар’єрів, жодного кістяка, певна річ, не знайшли.

Потрібно зазначити, що майже вся історія з нібито розстрілом євреїв у Бабиному Яру ґрунтується на книжці-вигадці жида Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», яку він нашвидкуруч скроїв на замовлення КДБ влітку 1964 року і яка переповнена відвертою брехнею і вимислами, які нічим не підтверджені і погано стикуються. Цей детектив містить безліч українофобських випадів, зокрема там стверджується, що розстріли в Бабиному Яру здійснювали поліцейські-українці - таким чином автор за завданням КДБ намагався заплямувати український національно-визвольний рух. На жаль, на брехливі художні фантазії Кузнецова як на першоджерело іноді посилаються навіть енциклопедичні словники, в тому числі «Wikipedia».

Безсовісну брехню агента КДБ Кузнєцова досі розвивають українські політики єврейського походження, що дозволяє зробити висновок про існування певного сценарію. Так М. Бродський, з трибуни Верховної Ради Україна стверджував, що в розстрілах євреїв у Бабиному яру в Києві брали участь УПА та українська дивізія «Галичина». Є. Червоненко, перебуваючи в 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу поширив заяву, в якій говориться, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру». У травні 2010 р. на телеканалі «Україна» міністр освіти Д. Табачник заявив про нелюдів з Буковинського куреня, які чинили злочини в Бабиному Яру і акцентував увагу на тому, що це був оунівський курінь. У червні 2010 на телеканалі «Інтер» Д. Табачник заявив, що в Бабиному Яру есесівські айнзатцкоманди нікого не розстрілювали, а все було зроблено «українською поліцією». Ми не станемо викривати відверту і зовсім не випадкову брехню цих євреїв, зауважимо тільки, що метою розробленого НКВД ще в 1943 р. сценарію є не стільки дискредитація українського національно-визвольного руху, скільки відволікання уваги від похованих у Бабиному Яру українських жертв єврейського терору 1920-1930 -х років.