Михайло Нікіфорук: Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.

Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, що також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцим — 4 мільйони, Майданек — 1.5 мільйона, і Треблінка — 3.5 мільйона.

Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не змогло надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані "письмові показання" відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці "свідчення" виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.

Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті "Буря". Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору).

Бабин Яр. 26.09.1943. Аерофотозйомка Люфтваффе

Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук’янівського православного цвинтаря. Це могила не більше ніж на дві тисячі чоловік, що може містити тіла розстріляних німцями більшовицьких партизан, а не цивільних осіб.

У зв'язку з цим необхідно нагадати, що відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці і без всяких наслідків. (Як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несуть відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, у тому числі і за широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем’янської, яка на перевірку дня, підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх бездомними взимку. Внаслідок цього, випадок із Зоєю Космодем’янською взагалі не згадувався обвинувачами НКВД на Нюрнберзькому процесі.

Крім цього, існують і інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли, що мали місце, німцями партизан.

Далі — більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 70-х років, притому що серед них більшість була євреями.

Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва — по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам.

Біженці, із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлю книгу про свої громади в СРСР за назвою "Yіzkerbіkhers". У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає ніякого згадування про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги на ідіш. Питання, яким чином більше 150 тисяч інтелігентних іммігрантів і євреїв-сучасників з Києва нічого не можуть сказати про Бабин Яр?