Станислав Лем - На порозі квантотехнології

1995 року в Німеччині накладом федерального міністерства побачила світ праця “Технології XXI століття”. Експерти означили такі площини технологічної діяльності людини в наступному столітті:

— Нанотехнології — молекулярно-атомна архітектура, яка дозволяє створювати перемикачі та логічні елементи надзвичайно малих розмірів.

— Сенсорна техніка — мікроскопічні датчики, сконструйовані за зразками природи.

— Адаптроніка — такий собі місток між сучасними матеріалами та системами, що виявляють структурне мислення.

— Фотоніка — ця назва передбачає заміну електронів фотонами для збору інформації, для її переробки та передачі, що мало би пришвидшити функціонування сучасної мікроелектроніки.

— Біоміметичні матеріали — під цією назвою автори розуміють наслідування матеріалів, що походять із живих тканин. Один із прикладів — продукування комахами павутини. Вона поєднує еластичність із міцністю, що перевершує все дотепер витворене з допомогою наших технологій.

— Фулереми — третя поряд із алмазом і графітом форма вуглецю; їх можна використовувати в електроніці.

— Нейроінформатика та штучний інтелект, які можуть розширити перетворення даних до перетворення знань.

Прошу звернути увагу, що немає жодного слова ні про революцію в загальносвітових комунікаціях (World Wide Web), ані про біотехнології, які в теперішньому своєму зародковому стані збуджують технічно-етичне зацікавлення! Цей приклад показує, наскільки невдячне завдання — прогнозування майбутнього, а ще важче те, що американці називають technology assessment, тобто передбачення цивілізаційних і культурно-суспільних ефектів впровадження новітніх технічних досягнень. Характерна риса Summy Technologiae, твору, який я написав майже сорок років тому, — тенденція спостерігати за майбутнім із висоти пташиного польоту. Інший вимір, який би намагався деталізувати майбутню діяльність людства, не мав би більшого сенсу: на спробах дріб’язкової конкретизації майбутніх реалій зупинялися численні прогнози, на які була багата друга половина XX століття. Детальні передбачення просто неможливі. Не кажу це, щоб оборонити себе, а тому, що всім відомі невдачі футурології, коли вона намагається вийти поза узагальнення. Гасло “догнати і перегнати природу”, яке я опублікував у Summі, виражало тільки моє переконання, що на нашу цивілізацію чекає великий поворот у напрямку біотехнологій. Водночас я добре розумів, що йдеться про завдання, набагато важче від постулату кінця XIX століття, що будемо літати на машинах, важчих за повітря. Черпання знань від майстра, яким мала бути біологія, має бути тривале і сповнене суперечностей, яких не поконаємо одним махом.

Чудовий приклад технологічних можливостей, які приховує природа, — непомітні павуки (arachnoidea), які завдяки своїм вродженим властивостям створюють волокна, набагато еластичніші та міцніші, ніж волокна шовкопряда, сталь, а також усі синтетичні полімери. Гени, завдяки яким залози павуків витворюють ці нитки, міцніші за всі технічно створювані види, синтезують так званий спідроїн. Окреме волокно складається з великого числа переплетених між собою молекул спідроїну. Будь-яке волокно чи шнур, спущені з орбітального апарата до Землі, обірвалися би від власної ваги. Натомість ми, навчені павуками, могли би створювати такі легкі та міцні канати, якими космічний корабель міг би підносити вантажі на орбіту, як ліфтом.

Коли я писав про наслідування специфіки живих процесів, а до того також вважав можливим доконання наступного кроку — у бік позануклеїнових і безбілкових творінь, то окреслював тим програму, започаткування якої в час власного життя вважав неможливим. Однак уже з’явились у реальності зародки біотехнічних задумів, і проблематика розв’язань і проектів, реалізованих трьома мільярдами років еволюції, стає одним із об’єктів загального зацікавлення.

Не маю наміру ні пишатися точними моїми прогнозами, ні сумувати через помилкові. Насамперед треба було би закликати до розуму тих, котрі з дрібних експериментів над клонуванням роздмухують загрозу світу, миттєво заповненого техногенною та ксеногенною флорою і фауною. Англійцям після ста сімдесяти експериментів вдалося виростити клоновану овечку Доллі, тобто запалити невеликий фідибус (шматочок паперу, що використовується для запалювання люльки — І. М.), що журналістська братія та марнославні мудрагелі перетворили на гігантську пожежу. На обкладинці “Шпігеля” з’явилися батальйони муштрованих “айнштайнів”, а передруки цього глупства поширилися в усьому світі.